Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— До тебе повертається пам’ять, — сказала Дейдра. — Може, зарано... Це я в усьому винна, любий. Ти ж попереджав... а я, дурна, не стрималася.

— Нiчого, — вiдповiв Кевiн. — Нiчого, кохана. Все буде гаразд. Просто менi треба не думати про це... намагатись не думати.

— А я тобi допоможу.

Дейдра пригорнулась до Кевiна й нiжно поцiлувала його. Далi вiн уже нi про що не думав.

Роздiл 13

За п’ять хвилин до першої Кевiн вийшов з Дейдриних покоїв i попрямував коридором до королiвських апартаментiв. О цiй пiзнiй порi двiр продовжував бенкетувати. З глибини палацу долинав фальшивий бренькiт арф, що акомпанували безладному хору п’яних голосiв; ще звiдкись чулася тужлива лiтанiя волинок. Дорóгою Кевiн зустрiв кiлькох захмелiлих вельмож i вiд кожного мусив вислухати привiтання з перемогою. Цi зустрiчi допомагали йому вiдволiктися вiд думок про своє минуле — думок, що вже не завдавали болю, а лише викликали легке запаморочення в головi. Щомитi Кевiн згадував якусь дрiбничку з попереднього життя, з кожною миттю вiн ставав трохи iншим — i водночас залишався тим самим Кевiном МакШоном, яким був останнi два десятилiття...

Бiля входу до Колiнових покоїв черговий офiцер доповiв йому, що Морган i Дана вже чекають на нього в королiвському кабiнетi. Кевiн проминув анфiладу кiмнат i ввiйшов у кабiнет. Морган з Даною сидiли обабiч великого дубового столу, але в перший момент вiн навiть не помiтив їх. Його погляд тут-таки прикипiв до третього з присутнiх у кiмнатi — це був Колiн власною персоною, що спокiйно сидiв у шкiряному крiслi пiд Дейдриним портретом.

— Проходь, — сказав вiн. — Не бiйся, я не привид. Я справжнiй — можеш торкнутися.

Спантеличений Кевiн зачинив за собою дверi й сторожко пiдступив до стола, все ще не вiрячи своїм очам.

— Колiне!.. Ти?.. Тут?.. Але як?..

— Спершу сядь, зараз я все поясню. — Колiн зачекав, поки Кевiн влаштується в крiслi, потiм продовжив: — Перед твоєю появою я саме казав Данi й Моргану, що вже настав час розповiсти вам про мої новi можливостi, зокрема про миттєве перемiщення на будь-якi вiдстанi.

У Кевiновiй головi завертiлося слово „Тунель”, що мало писатися з великої лiтери.

— Ти... давно це вмiєш? — запитав вiн.

— З моменту коронування. Тодi Хазяйка дозволила менi зануритись у Джерело, i я здобув справжню Силу — ту Силу, що її мав колись король Артур.

— Ти дуже поганий хлопчик, Колiне, — сварливо промовив Морган. — Чому вiдразу не сказав про це дядечковi Фергюсону?

— Не тому, що не довiряв тобi... i всiм вам. Просто я потребував часу, щоб призвичаїтися до Сили, опанувати новi можливостi, навчитися контролювати свiй Образ Джерела.

— А що це таке? — спитала Дана.

— Щось на зразок Джерела в менi, його частка, яку я отримав, коли вперше занурився в нього. Образ дозволяє менi керувати Силою, вiн посередник мiж мною та Джерелом.

— А Образ має вiзуальну форму? — поцiкавився Морган. — Чи це просто така його назва?

— Як правило, вiн невидимий — нi для звичайного зору, нi для магiчного. Але при дуже тiсному контактi з Джерелом його можна побачити. Ось, погляньте.