Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Дурницi! Ти привiв мене сюди лише для того, щоб повiдомити про ваш грiховний зв’язок.

— Ти помиляєшся, мамо.

— Не бреши, Артуре!

— Це правда, Юноно, — озвалася Дiана, боязко глянувши на неї. — Коли Артур зв’язався зi мною, то сказав, що хоче порадитися...

— От нехай i радиться. А я лiпше пiду... iнакше за себе не ручаюся.

Мама видобула з кишенi каблучку й надягла на палець. Сапфiр зблиснув вiд надто рiзкого контакту з Формотворчими, а наступної митi вона щезла в Тунелi.

А я присунувся до Дiани й обiйняв її за плечi.

— Ось ми й перейшли Рубiкон. Це треба було зробити. Так набагато краще, анiж чекати, коли про нас розпатякає Мiнерва.

— Вона б нiзащо...

— Авжеж, авжеж. — Це був один з тих рiдких випадкiв, коли ми розходилися в оцiнцi людей: Дiана вважала Мiнерву гарною й порядною, а я терпiти її не мiг. — Але тепер це не має значення.

Дiана мерзлякувато пощулилася:

— Артуре, я боюся повертатись додому. Батько буде такий злий... та це ще дрiбницi. От твiй взагалi скаженiтиме.

Як завжди, на згадку про мого батька, короля Утера, менi стало незатишно. Я мiцнiше пригорнув до себе Дiану й потерся щокою об її шовковисте волосся.

— Нiчого, люба, — спробував я заспокоїти її та себе. — Рано чи пiзно все владнається.

— От тiльки коли? Святенники з наших Домiв на чолi з Утером тепер не дадуть нам спокою.

— Можемо перечекати бурю тут, — запропонував я. — Про твiй притулок знають лише Помона з Дiонiсом, на яких можна покластися...

— А вiдтепер i Юнона, на яку не можна покластися через її задовгий язик.

— Але вона любить нас i не розкаже, де ми ховаємось. А ще я сподiваюся, що за нинiшнiх обставин звiстка про нас не приверне особливої уваги. Всiх наших родичiв бiльше зацiкавить iнформацiя Ворога про витоки Формотворчих i Серединнi свiти.

Дiана вивiльнилася з моїх обiймiв i заiнтриговано глянула на мене:

— Кажеш, витоки Формотворчих? Хiба вони є?