Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— От як? — насторожилася Бронвен. — Хочеш викликати його на дуель?

— Таки доведеться. З метою самозахисту.

— Хiба вiн загрожує тобi?

— А хiба нi? Адже вiн убиває всiх... — Кевiн замовк i почервонiв. — Ти й сама знаєш.

— Атож, знаю. Та тебе це не стосується. I взагалi, це вже в минулому. Ерiксон бiльше не цiкавиться особистим життям Дейдри.

— З чого ти взяла?

— Бо знаю.

— Це вiн тобi так сказав? I ти повiрила йому? Цьому божевiльному манiяку?

Бронвен хитнула головою:

— Так зване божевiлля Брана Ерiксона — один iз найбезглуздiших мiфiв королiвського двору. Скажений барон зовсiм не скажений, його вчинки були продиктованi не божевiллям, як усi думають, а тверезим розрахунком. Ерiксон лише вдавав, що закохався в Дейдру, так само як i вдавав, що через це з’їхав з глузду. Власне, йому було начхати на неї, бо вiн переконаний мужоложець, жiнки його зовсiм не цiкавлять, йому подобаються лише хлопчики... Фе, яке паскудство! — Бронвен обурено пирхнула, а Кевiна пересмикнуло вiд огиди. — Отож барон убивав не з помсти i не з ревнощiв. Були iншi причини.

— Якi?

Бронвен встала й пiдiйшла до невеличкого вiкна. Поклавши лiву руку на пiдвiконня, вона пильно вдивилася в Кевiна. Губи її мiцно стислися, а мiж бровами з’явилося кiлька зморщок, що аж нiяк не робили її гарнiшою.

— Ти справдi хочеш це знати?

— Так, хочу.

— А не пошкодуєш? Часом незнання — благо.

У грудях Кевiновi замлоїло вiд лихих передчуттiв.

— Тiльки не для мене. Я маю знати все, що стосується Дейдри.

— Гаразд. Але ти мусиш пообiцяти менi, що мовчатимеш про все почуте. Що б ти не дiзнався, нiкому цього не розкажеш.

Вимога Бронвен здалася Кевiновi бiльш нiж дивною, а її похмурий тон тривожив i насторожував. Помiтивши його вагання, вона попередила:

— Це неодмiнна умова. Без її виконання можеш не розраховувати на мою вiдвертiсть.