Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— А чому ж ти...

— Я терпляча, мiй любий, i часу в мене вдосталь. Помста — це страва, що найкраще смакує холодною. Її слiд готувати ретельно, без поспiху, отримуючи насолоду вiд кожної, навiть найменшої дрiбнички. — В очах Бронвен затанцювали диявольськi вогники. — Я готую для Ерiксона такi тортури, що пiсля смертi пекло йому раєм здаватиметься. Пропоную тобi взяти в цьому участь. Ти маєш багату уяву, тож, сподiваюся, зробиш свiй внесок у нашу загальну справу, вигадаєш ще кiлька особливо витончених катувань. А потiм, коли все пiдготуємо, разом потiшимося видовищем передсмертних страждань Ерiксона.

Кевiн зненацька гикнув. Холодна, розважлива жорстокiсть Бронвен викликала в нього нудоту. Зараз вона нiтрошки не приваблювала його.

— А поки, — вела далi Бронвен, — побудь тут з пiвгодини, обмiркуй мою пропозицiю, вгамуйся, охолонь. Згодом я зайду довiдатися про твоє рiшення... Кричати марно, — додала вона, коли Кевiн вiдкрив рота, але спромiгся видобути з себе лише тихе й нерозбiрливе белькотiння. — Ця кiмната надiйно захищена, i в коридорi нiчого чутно не буде.

З цими словами вона вийшла, щiльно зачинивши за собою дверi. Кевiн обурено прогарчав їй услiд. Вiн подумки проклинав Бронвен, шаленiючи вiд свого безсилля. Такого приниження вiн не почував ще нiколи i мало не ридав вiд гнiву та досади...

На Кевiнове щастя, його страждання тривали недовго. За кiлька хвилин пролунав обережний стукiт у дверi. Кевiн зiбрав усi свої сили i якнайгучнiше застогнав у надiї, що його почують. Так воно й сталося. Дверi прочинилися, i в кiмнату зазирнула кучерява Данина голiвка.

— Лорде МакШон! — заскочено мовила вона. — Що з вами?

Кевiн знову застогнав, вiдчайдушно клiпаючи очима. Збагнувши, що вiн не може розмовляти, Дана швиденько пiдiйшла до нього.

— О боже! На вас накладенi чари! Заждiть, зараз я вам допоможу.

Вона поклала руки йому на плечi. Кевiна засiпало.

— Звичайнi чари безмовностi й нерухомостi, — прокоментувала Дана. — Але як майстерно накладенi! Хто ж це вас так закляв? Я йшла коридором, аж раптом вiдчула якийсь негаразд. Кiмната була захищена потужним вiдворотним закляттям, i я мало не пiшла далi, лише останньої митi похопилася... Ну, от i все, ви вiльнi.

— Бронвен... — хрипко проказав Кевiн. — Бронвен...

— То це вона? — здивувалася Дана. — Але чому?

Кевiн пiдхопився зi стiльця, замалим не збивши її з нiг.

— Ерiксон!.. Де Ерiксон?

— Не знаю, — вiдповiла спантеличена Дана. — Та що врештi сталося? Нащо вам Ерiксон?

— Вiн негiдник! Смерть йому! — прогарчав Кевiн i прожогом вибiг iз кiмнати, забувши навiть подякувати Данi за допомогу.

Роздiл 11

Бран Ерiксон мов крiзь землю провалився. Востаннє його бачили разом iз Бронвен, а потiм обоє десь щезли. Кевiн гасав по палацу як очманiлий, зазирав в усi закутки i двiчi спускався в пiдземелля. Та поступово його гнiв ущух, певнiше, охолов, i вiн дiйшов висновку, що не слiд так гарячкувати, адже Бронвен, де б вона не сховала барона, явно не має намiру прощати його. Невдовзi Кевiн навiть вiдчув задоволення вiд думки про те, що Ерiксона чекає неминуча смерть — але станеться це не зараз i не одразу, а дуже повiльно й болiсно.

Саме в такому станi Кевiна знайшла Дейдра, стривожена його раптовою агресивнiстю, чутки про яку вже облетiли весь палац. Дивлячись на неї з любов’ю й мукою, з жалiстю й обожнюванням, Кевiн подумав, що немає таких тортур, що їх не заслужили Бран Ерiксон та Емрiс Лейнстер, i швидка смерть була б для них замалою карою за їхнi грiхи. Вiн заприсягся собi, що, попри заступництво Бронвен, її брат Емрiс не уникне розплати...