Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Прибувши до палацу, Морган подався за своїми справами, а Кевiн став шукати Дейдру, яка, за свiдченнями придворних та челядi, разом з Даною керувала пiдготовкою до святкового бенкету. Кiлька разiв вiн розминався з нею, та нарештi напав на її свiжий слiд i вже йшов був до неї, аж раптом спiткав на пiвдорозi Бронвен. Вiднедавна Колiнова сестра взяла собi за звичку траплятися йому на очi в найнедоречнiшi моменти i в найнесподiванiших мiсцях. Iнодi Кевiновi здавалося, що Бронвен безперестану шпигує за ним. А що вона переслiдувала його, не пiдлягало жодному сумнiву.

Коридор був безлюдний, але за рогом чулися кроки. Бронвен мовчки схопила Кевiна за руку i потягла його до кiмнати, звiдки щойно вийшла. Це було крихiтне помешкання якогось iз нижчих придворних чинiв, i Кевiн взагалi не розумiв, що вона тут робила. Також вiн не мiг уторопати, чому дозволив їй затягти себе до цiєї комiрчини.

Бронвен зачинила дверi й повернулася до Кевiна.

— Де ти запропастився? — Це було не питання, а радше констатацiя самого факту його тривалої вiдсутностi в палацi.

— А тобi що до того? — огризнувся Кевiн. — Я не мушу звiтувати перед тобою.

— Знову ховався вiд мене? — кокетливо запитала вона.

Кевiновi защемiло серце. Вiн не вважав Бронвен гарною чи, принаймнi, симпатичною — та водночас вiдчував до неї якийсь незрозумiлий, iррацiональний потяг. I нiчого вдiяти з цим не мiг...

— Що тобi треба? — простогнав Кевiн. — Дай менi врештi спокiй!

Бронвен примружилася й допитливо подивилась на нього:

— Та невже? Ти справдi хочеш, щоб я дала тобi спокiй? Гм, дуже сумнiваюся. Твiй погляд каже про iнше.

З останнiх сил Кевiн постарався зосередитися на її ластовиннi, що зазвичай справляло бажаний ефект. На вiдмiну вiд Дейдри, чиї веснянки лише приємно пом’якшувала надто жорстку, слiпучу красу, Бронвен була просто коноплястою, що не додавало привабливостi її й без того негарному обличчю.

А проте Бронвен йому подобалася. Попри негарне лице з ластовинням, маленький нiс, тонкi губи, дрiбнi зуби та щупляву, ще зовсiм дитячу фiгуру...

— Нiчого, — видихнув вiн. — Скоро Морган звiльнить мене вiд твоїх чарiв. Дуже скоро...

Бронвен присiла на край вузького лiжка й сумно всмiхнулася:

— Не сподiвайся, любий. Навiть Моргановi це не до шмиги.

Цими словами вона фактично визнала свою вину, проте Кевiн нiтрохи не обурився. Вiн i так майже не сумнiвався, що Бронвен наслала на нього приворот, а її зiзнання навiть принесло йому певне полегшення. Найбiльше Кевiн боявся тiєї малоймовiрної можливостi, що його вабить до неї без усiляких чарiв.

— Морган упорається, — сказав вiн iз впевненiстю, якої насправдi не почував. — Але я пропоную тобi шанс виправитися. Якщо ти сама знiмеш з мене цi чари, я вважатиму все це лише прикрим непорозумiнням i не триматиму на тебе зла. А якщо ти вiдмовишся, то... — Кевiн завагався.

— I що ж тодi? — глузливо осмiхнулася Бронвен. — Може, поскаржишся Дейдрi? I чим вона зарадить твоїй бiдi? Тим, що спробує видряпати менi очi?

Кевiн присунув до себе хисткий ослiнчик i сiв.

— Мiж iншим, це iдея, — спокiйно промовив вiн. — Сам я нiчого зробити тобi не можу — ти ж бо дiвчина. То нехай з тобою розбирається Дейдра. А я тим часом владнаю iншу нашу проблему — закатруплю Ерiксона.