Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Кевiне, — сказала Дейдра, взявши його за руку. — Що з тобою? Я чула вiд Дани, що Бронвен...

— Дана неправильно зрозумiла, — квапливо перебив її Кевiн. — То був Ерiксон.

— Ерiксон? — Дейдринi очi потьмянiли. — То це вiн наклав на тебе закляття? Негiдник!.. А до чого тут Бронвен?

— Вiн чiплявся до неї, а я вступився, — бовкнув Кевiн перше, що спало йому на думку.

— Отакої! — здивувалася Дейдра. — А я думала, що його цiкавлять лише хлопчики...— Тут вона по-справжньому розлютилася й тупнула нiжкою. — Клятий виродок! Вiн уже геть здурiв! Треба заарештувати його.

— Вiн десь зник, — сказав Кевiн. — I Бронвен також.

Дейдра недбало знизала плечима:

— От за неї я не турбуюся. Вона зумiє захистити себе. Дарма ти вплутався в цю справу. Бронвен не потребує нiчийого заступництва, це вiд неї треба всiх захищати. Цiлком можливо, що вона сама спровокувала Ерiксона — аби потiм ти вступився за неї. Останнiм часом вона так i пасе тебе очима. Я б не радила заохочувати її.

— Я й не думав заохочувати її. Мене вона не цiкавить. Менi потрiбна тiльки ти, одна лише ти, i не важливо, що... — Кевiн розгублено замовк. Вiн мав на увазi одне, Дейдра подумала про iнше, i обоє спохмурнiли.

Кевiновi стало гiрко й тоскно. Дейдра, закусивши губу, з нiмим докором дивилася на нього; в її очах застиг бiль усiх дев’ятнадцяти прожитих рокiв... Вони вiдчули полегшення, коли з’явився Морган Фергюсон i звiльнив їх вiд необхiдностi самим шукати вихiд з цiєї прикрої ситуацiї.

— Моє шанування, принцесо, — чемно вклонився вiн Дейдрi. — Я не завадив вашiй розмовi?

— Аж нiяк, мiлорде, — стримано вiдповiла вона. — Я саме збиралася йти. Охоче поговорила б з вами, та в мене багато справ. — Дейдра силувано всмiхнулася Кевiновi й рушила коридором у напрямку Бенкетної зали.

Кевiн провiв її ладну фiгурку сумним поглядом, вiдтак повернувся до Моргана.

— Треба поговорити, — вiдповiв той на його нiме запитання. — Справа нагальна. Ходiмо до тебе.

— Гаразд.

Вони перейшли в захiдне крило палацу i стали пiднiматися сходами. Морган сказав:

— Вибач, що завадив вам з Дейдрою, але...

— Ти тут нi до чого, Моргане. Я сам усе зiпсував. Бовкнув одну дурницю, а вона сприйняла це на рахунок свого неповноцiнного Дару.

— Дуже образилася?

— Ще б пак, — зiтхнув Кевiн.