Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Зрештою йому набридла ця гра, i вiн з третьої спроби вибив з Морганових рук шпагу.

— Все. На сьогоднi досить.

— А хай тобi чорт! — лайнувся Фергюсон i пожбурив свою маску додолу. — Ти не лишив менi жодного шансу. Мiг би бодай раз пiддатися.

— Тодi б ти образився, — слушно зауважив Кевiн.

— Це точно, — погодився Морган. — Знаєш, твої колеги-магiстри з тебе просто диву даються. Вони кажуть, що для такої вправностi замало навiть найвидатнiшого таланту. За їхнiми словами, у твоїй манерi фехтування вiдчувається неабиякий досвiд — i це лише в двадцять рокiв.

— Еге ж... — насупився Кевiн. — I тут-таки заводять мову про моє загадкове походження. Починають вигадувати черговi дурницi — наче мало того, що вже є. — Вiн скрушно зiтхнув. — От що я тобi скажу, Моргане: якби покiйний король був живий, менi б нiзащо не дозволили одружитися з Дейдрою. До наших заручин поставилися бiльш-менш стримано лише тому, що король тепер Колiн, i престол успадкують його з Даною дiти. I все одно багацько людей обуренi тим, що Дейдриним чоловiком стане...

— Тьху! — сплюнув Морган. — Чужинець, найда... Ти гарний хлопець, Кевiне, але коли впадаєш у меланхолiю, стаєш просто нестерпний. Не бери дурного в голову, твоє походження тут нi до чого. Все це звичайнiсiнькi iнтриги заздрiсникiв. Якби Дейдра вибрала когось iншого, у нього з’явилося б не менше недоброзичливцiв. От побачиш, згодом усе владнається, i люди змиряться з фактом вашого шлюбу.

— Навiть Скажений барон?

Морган спохмурнiв. Наприкiнцi минулого мiсяця Бран Ерiксон повернувся до Авалона, отримавши на вiйнi поранення. З Кевiном вiн був надзвичайно чемний i запопадливий, що не могло не насторожувати людей, якi знали його пiдступну вдачу.

— Не до вподоби менi його поведiнка, — спроквола промовив Фергюсон. — Хтозна, що вiн замишляє. Якби ж ти дозволив менi викликати його на чаклунську дуель...

— Нi, — рiшуче вiдповiв Кевiн.

Вiн уже знав, що Колiн збирався вбити Брана Ерiксона в магiчному поєдинку. Але цьому завадили подальшi подiї: вiн став королем — а королi, як вiдомо, не б’ються на дуелi. Тодi Колiн змусив Ерiксона пiти на вiйну, у сподiваннi, що там його спiткає смерть. Проте не склалося, i Скажений барон повернувся додому, вiдбувшись лише легким пораненням. Тут уже Морган (вочевидь, не без Колiнової настанови) зголосився порiшити Ерiксона, коли той залiкує рану. Однак iз цим категорично не погодився Кевiн, який вважав барона своїм особистим клопотом i навiть почував себе ображеним через те, що друзi так опiкали його.

— Мабуть, Ерiксон чекає на пробудження мого Дару, — припустив Кевiн, — щоб викликати мене на чаклунський двобiй. Бо розумiє, що в звичайнiй дуелi зi мною не має жодних шансiв.

— Атож, — кивнув Морган. — У поєдинку на клинках ти зарiжеш його, як свиню. Що й раджу тобi зробити, коли вже вiдмовляєшся вiд моєї допомоги.

Кевiн невизначено хитнув головою:

— Бiда в тому, що вiн не дає нi найменших пiдстав. Боюсь, менi таки доведеться першим розпочати сварку. Обiзвати його негiдником, педерастом абощо.

— Тiльки не педерастом, — попередив Морган. — Ерiксон не вважатиме це за образу. — Вiн надягнув капелюха й пiдiбрав iз землi обидвi маски. — Ну, гаразд, поїхали до мiста. Сьогоднi свято, i дiвки будуть нарозхват. Отож треба поквапитися, щоб не лишитися з носом.

Роздiл 10

У мiстi панувала надзвичайна метушня. Скрiзь майорiли прапори, вiкна й фасади будинкiв прикрашали гiрлянди квiтiв. Усi мешканцi Авалона, знать i простi городяни, дорослi та дiти, були святково вдягненi, у радiсному настрої. Кожна корчма, кожна пивниця i навiть дешева забiгайлiвка тимчасово стали зосередженням життя прилеглих до них кварталiв. Власники питних закладiв миттю пiдвищили цiни на свою продукцiю i сподiвалися до кiнця цього дня зiбрати щонайменше тижневий виторг.

Словом, був звичайний святковий день з тих приємних днiв, що приходять нежданою радiстю — загалом очiкуванi, але в даний момент несподiванi. Певна рiч, справжнi свята були ще попереду — коли в Авалон прибуде король на чолi переможної армiї, iз сотнями захоплених у ворога прапорiв та iнших трофеїв, зi скринями, повними золота, срiбла та коштовних каменiв, отриманих за контрибуцiю, з наспiх пошитими штандартами нових графств, приєднаних до королiвства в результатi анексiї... Ну, а поки народ вiдзначав саму звiстку про перемогу, заздалегiдь смакуючи майбутнi, ще пишнiшi урочистостi.