Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— А ти хоробрий, Кевiне МакШон. Ти не прикидається, тобi справдi начхати на небезпеку. I це дуже добре. Впевненiсть — уже половина успiху. Я попрошу дядька Брiана, щоб вiн особисто взявся за пробудження твого Дару. Сподiваюся, зi своєю Силою вiн допоможе запобiгти серйозних ускладнень.

— Я багато чув про Споконвiчну Силу, — сказав Кевiн. — Та все з давнiх легенд. А в чому конкретно вона полягає?

Колiн знизав плечима:

— Менi здається, що радше в потенцiйних можливостях її власника, нiж у реальнiй могутностi. Але про це я можу лише гадати. Дядько Брiан нiколи не говорив iз мною про свою Силу, вона є табу в нашiй родинi.

— Даруй, я не знав.

— Пусте. Нiхто нiяких заборон не встановлював. Просто ми самi уникаємо таких розмов. Може, це почуття провини, а може, звичайнiсiнький сором. Адже нiхто з Лейнстерiв не змiг по-справжньому опанувати Силу — так, як володiв нею король Артур.

— Якщо вiрити легендам, — зауважив Кевiн, — вiдьма Вiв’єна через те й убила короля Артура, що вiн став занадто могутнiм.

— I посприяв їй у цьому наш предок, король Гiломан, — похмуро додав Колiн. — Саме це я мав на увазi, кажучи про почуття провини. Мiж iншим, Дейдра вважає, що таким чином нащадки Гiломана Лейнстера спокутують його грiхи — маючи Силу, якою, по сутi, не володiють. — Вiн зiтхнув. — Бiдолашне дiвча, вона з власного досвiду знає, як це нестерпно. Насправдi ж вона вiдьма, от тiльки не може скористатися своїм Даром.

— А чого так?

— Хтозна. Просто так виходить, що вiд шлюбу чаклуна з необдарованою жiнкою всi хлопчики народжуються з нормальним Даром, а дiвчата — напiвкровками. Вiдповiдно, у необдарованого та вiдьми — напiвкровки сини. У них якийсь неповноцiнний Дар, його не вдається пробудити.

— Та все-таки вiн є?

— Атож, є. Але пуття з цього мало, в усякому разi, для Дейдри. Звичайно, вона вiдрiзняється вiд звичайних людей. Дейдра дуже чутлива, часом здатна вловлювати чужi емоцiї, приймати думки вiд iнших чаклунiв та вiдьом i передавати їм свої... Та для неї, сердешної, це слабка втiха.

Колiн говорив про Дейдру з такою неприхованою нiжнiстю, що в Кевiна не лишилося сумнiву: вiн теж закоханий у неї. Мабуть, цi думки були виразно написанi на його обличчi, бо Колiн сумно всмiхнувся i сказав:

— Не переживай, МакШоне, ми з тобою не суперники. Я не маю жодних iлюзiй щодо Дейдриних почуттiв до мене i цiлком задовольняюся тим, що обожнюю її на вiдстанi. Її приваблюють винятково красунчики, як от ти. — Вiн нервово затягся i, закинувши голову, випустив хмару диму в стелю. — Торiк король хотiв силомiць видати її за мене, проте я вiдмовився.

— Он як, — сказав Кевiн. — Але чому?

Колiн здивовано глянув на нього:

— Хiба не зрозумiло? Якби я пристав на дядькову пропозицiю, то втратив би Дейдрину дружбу й повагу. Присилувана дружина замiсть щирої подруги — нерiвноцiнний обмiн. — Колiн трохи помовчав, потiм сказав: — Тож тобi нiчого мене боятися. А от кого ти справдi маєш стерегтися, то це Скаженого барона.

— Брана Ерiксона?

— Ага. Отже, ти знаєш про нього?

— Лише iм’я. Дейдра попередила, що вiн дуже небезпечний. А конкретно нiчого не сказала.