Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— Це й зрозумiло. Її жахає сама згадка про Ерiксона. I тим бiльше їй було б важко розповiдати про нього тобi. А рiч у тому, що Скажений барон узяв за правило вбивати тих, хто подобається Дейдрi.

Вiд несподiванки Кевiн закашлявся i необачним рухом перекинув свiй келих, розливши на столi вiскi.

— Жартуєш?!

— На жаль, нi. До твого вiдома, всiх сiмох хлопцiв, що були в Дейдри впродовж останнього року, Ерiксон убив на дуелi.

— О боже! — промимрив приголомшений Кевiн. — Ось чому вона так розiзлилася, коли я... — Тут вiн осiкся. — Але навiщо?

— Йому клепки бракує, от i весь його мотив. Узагалi ж Ерiксон мужоложець i зазвичай цурається жiнок — та, видно, перед Дейдрою нiхто не може встояти. Торiк вiн спробував залицятися до неї, вона дала йому одкоша, i вiдтодi вiн мстить їй — на свiй божевiльний манер.

— А як ти думаєш, — обережно запитав Кевiн, вiдчуваючи зрадливий холод у грудях, — мене вiн теж спробує вбити?

Колiн проникливо подивився йому в очi:

— То ти вже шкодуєш, що зв’язався з Дейдрою?

Кевiн потупився. Невже це правда? Невже, якби вiн знав про це ранiше, то вiдмовився б вiд свого кохання, вiд Дейдриних обiймiв та поцiлункiв, вiд її нiжностi й теплоти, вiд тiєї болiсної насолоди, вiд тiєї радiсної муки, що вiдчував з нею?..

— Нi! — з величезним полегшенням мовив Кевiн. — Я нi про що не шкодую. Якби я мiг прожити цi три тижнi знову, я прожив би їх так само.

У Колiновiм поглядi з’явилася повага.

— Я вже казав, що ти хоробра людина, i знову кажу це. — Вiн долив у келихи решту вiскi з пляшки. — Ти менi подобаєшся. Вип’ємо за тебе й Дейдру.

Вони випили.

— А що ж король? — запитав Кевiн. — Невже вiн терпить це неподобство?

— Ще й як терпить. Такий стан речей його цiлком влаштовує. Скажений барон вiдлякує вiд Дейдри чоловiкiв, i королю це на руку. Тому вiн i заплющує очi на витiвки Ерiксона. Тiльки не подумай, що дядько Брiан жорстокий i несправедливий. Просто Дейдринi гульки вже дiстали його до живого... як, власне, й мене. Розумiєш, до шiстнадцяти рокiв вона була досить стримана, навiть iнфантильна дiвчина, бiльше книжками розумними цiкавилася — але пiсля материної смертi її наче пiдмiнили. Так загуляла, що й чортам, мабуть, гидко стало. I король нiчого вдiяти не мiг. Що б вiн не робив, усе було марно. Лише Ерiксон зi своєю божевiльною манiєю спромiгся вгамувати Дейдру. Завдяки йому вона взялася за розум i останнiм часом поводиться як личить принцесi.

— То ти схвалюєш його?! — вражено вигукнув Кевiн.

— Аж нiяк. Я вважаю, що за Ерiксоном вже давно шибениця плаче. Дядько Брiан такої самої думки. Вiн не покриває барона, просто ставиться до справи суто формально. Всi дуелi були чеснi — це засвiдчили й секунданти, й офiцiйнi спостерiгачi; отож iз юридичного погляду Ерiксон не вчинив злочину. Але з тобою цей номер не вигорить. Як не як, а король твiй боржник. Та й я вдячний тобi за Дейдрин порятунок — а моя вдячнiсть дечого варта. Ми не дозволимо бароновi вбити тебе.

Кевiн зашарiвся:

— Ну, власне... Власне, я й сам не дозволю йому вбити мене. Хай Ерiксон вправний дуелянт, але я теж гарно фехтую. Особливо своєю шпагою.