Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Тим часом Колiн пiдступив до Кевiна й мiцно потиснув йому руку.

— Пане герцог, менi просто бракує слiв, щоб висловити свою вдячнiсть, — палко промовив вiн. — Якби не ви, ми б напевно втратили Дейдру. Викрадачi влаштували все так, що спершу ми не сумнiвались у причетностi до цього злочину атлантiв, i погоня пiшла хибним слiдом. А коли з’ясувалася правда, було вже запiзно. Тож вiдтепер я ваш боржник. I не лише я — а й уся королiвська родина. Певен, що мiй дядько король погодиться зi мною.

Дейдра дивилась на Кевiна iз задоволеною посмiшкою. Несподiвано вiн здогадався, про що вона зараз думає. I навiть не здогадався, а якимсь незбагненним чином дiзнався про це. Дейдра думала, що тепер Бран Ерiксон не посмiє скривдити його, героя-рятiвника єдиної дочки короля; тепер її батько буде змушений надати йому своє заступництво, вберегти вiд того вар’ята Ерiксона, вiдомого також на прiзвисько Скажений барон.

Але хто вiн такий, цей Бран Ерiксон? Скажений барон Ерiксон...

Роздiл 3

Пiзно ввечерi, коли Кевiн повернувся зi святкового бенкету у вiдведенi для нього розкiшнi покої в палацi губернатора i вже збирався лягти спати, до нього завiтав принц Колiн. У руках вiн тримав пляшку i два кришталевi келихи.

— Я помiтив, що за столом ти майже нiчого не пив, — сказав Колiн, перейшовши на дружнє „ти”. — От i подумав, що ми можемо трохи побалакати за чаркою.

Кевiн охоче погодився. Уперше вiд часу зустрiчi з Дейдрою вiн залишався на нiч у цнотливiй самотностi i мав велику пiдозру, що сьогоднi не засне. А цiкава розмова з молодшим принцом (який, на вiдмiну вiд старшого, подобався йому) була непоганою альтернативою похмурим роздумам наодинцi з собою.

Колiн поставив пляшку й келихи на стiл, потiм повернувся до дверей i швидко провiв пальцями по одвiрку. Прямокутник дверей тьмяно засвiтився, мов намазаний фосфором, а за секунду згас.

— Взагалi, слуги бояться пiдслуховувати мої розмови, — пояснив вiн. — Але зайва обережнiсть не зашкодить.

Вони влаштувалися за столом. Колiн наповнив обидва келихи й пiдняв свiй.

— За нас. Щоб усе було гаразд.

— Щоб усе було гаразд, — повторив Кевiн.

— Тiльки обережно, — останньої митi попередив Колiн. — Не поперхнися. Це справжнє вiскi з Iрландiї, не мiсцевi помиї.

Вони випили. Колiн дiстав з бiчної кишенi невелику скриньку, поклав її на стiл i вiдкинув кришку.

— Пригощайся.

Кевiн похитав головою:

— Дякую, не палю. Але тютюновий дим менi не заважає.

— От i добре. — Колiн вичаклував вогонь i розкурив сигару. — Я чув твою загадкову iсторiю, Кевiне МакШон, i тепер переконався, що чутки не перебiльшують. Твоя шпага справила на мене величезне враження. Вона аж пломенiє чарами. Можна подивитись на неї зблизька?

— Певна рiч, — вiдповiв Кевiн.