Розділ 6 Старий завод

— Ти що, справді не втямив нічого? Я кажу про Аларіку, — підвищив голос Хрустальов.

— А-а… — протягнув Гнат, втрачаючи інтерес до розмови. — Ну, це несерйозно. Навіть у часи минулі суперника не умовляли звернути з дороги…

— Я пожартував. — Хрустальов обм’як, зітхнув. — Хоча… невчасно ти появився на сцені. Хист у тебе якийсь особливий, чи що? Розумієш, я знаю Аларіку вже понад два роки… а тут прийшов ти і все зруйнував…

— Може, не я, а хтось інший?

Хрустальов безнадійно махнув рукою.

— Я ж не сліпий. Спершу я тебе ненавидів… навіть зрадів тоді на СПАСі, що загинемо обидва… Пробач мені, дурневі! А потім зрозумів, що справа не в мені…

— У ній самій.

— Так, на жаль. Тільки не думай, що мені нікому поплакатись, окрім тебе. Їй-богу, був би я сміливішим, відлупцював би тебе, як Сидорову козу! Гаразд, живи!

Гнат розреготався.

— Ну, спасибі.

— Друзями ми, напевне, не станемо, — провадив далі Леон, — але принаймні будьмо хоча б щирими.

Гнат потиснув простягнуту руку і провів Хрустальова поглядом. “Як за одну мить може змінитися думка про людину. Леон, виявляється, непоганий хлопець. Ось тільки в наших з Аларікою стосунках не розібрався зовсім. Усе таке хитке, розпливчасте… Що ж за людина був Сергій Ребров, коли він для Аларіки й досі еталон?.. Цікаво, навіщо вона мене шукала?..”

Швидколіт безшумно опустився поряд з контейнерами. Томах відсунув прозорий ковпак і першим стрибнув на землю.

Біля контейнерів уже стояли швидкольоти оперативної служби УАРС, технічного сектора управління, юрмилися люди.

Назустріч Томаху ступив цибатий, гостроносий, з ріденькою сивиною старий у формі експерта першого рангу.

— Матеріал стінок контейнерів деформаційно несталий, — сказав він хриплувато. — Враження таке, ніби контейнери випробували тривекторний ТФ-резонанс.

— Спасибі, Бруно, — мовив Станіслав. — Уже перевірили вміст контейнерів?

— Так, звичайно. Обладнання тераформістів: комплекти для гірничо-підривних робіт, генератори плазми й таке інше.

Томах обернувся до Богданова.

— Безперечно, це зниклі вантажі, ті, що для Садальмелека. Збігається все до дрібниць. А чого вони опинилися на Землі — хоч убий, не збагну!