Розділ 6 Старий завод

Про те, що він бачив ще один знак — людський слід, Гнат поки що не сказав, вирішив показати його на місці.

— Так, це емблема наших космічних колоністів. Дивно… Ну гаразд, Дякую за сигнал, я взнаю і подзвоню. Або краще подзвони після чергування сам.

— Добре, — кивнув Гнат і посмутнів. — Завтра наші грають на першість Системи, перша зустріч із збірною Місяця…

— Отакої! — здивувався Томах. — Ти кажеш так, наче сам не граєш.

— Граю, але… розумієш, не хочу. Не хочу! Перегорів? Чи вже вік?..

— Вік твій тут ні до чого. Першість ти повинен зіграти, а там подивимося, звідкіля оця твоя хандра. До речі, тебе шукала Аларіка.

— Шукала Ала… — Гнат завмер. — То чого ж ти мовчав?! Коли?

— Сьогодні вранці. — Томах пильно глянув на Гната. — В цій справі ти теж гравець, чи це всерйоз? Я до того, що жінка вона незвичайна…

— Йшов би ти, Славо!.. — буркнув Гнат. — Подалі!

— Ага, спасибі. Вже йду…

І зображення Станіслава розтануло.

На одинадцяту ранку в малому залі олімпійського комплексу було призначено тренування, але Гнат прибув туди майже на годину раніше, щоб трохи звикнути до передгрозової атмосфери майбутніх змагань. На його подив, майже вся команда була вже тут. Івар Гладишев показував хлопцям свої знамениті голографічні слайди підводного світу Юпітера. Гнат бачив їх, тому тихенько вийшов з кімнати психомасажу до порожнього залу, замислившись над тією таїною притягальності, яка приховується в кожній грі. Людина вигадала безліч ігор, кожна з них знаходила своїх прихильників і кожна була для гравців не лише засобом розваги, а й поштовхом до злету думки, інтелектуального напруження, породжувала в людині жагу самовираження, прагнення до самовдосконалення, підносячи її до рівня творця. Адже гра — це моделювання тієї ситуації, з якою ми нерідко стикаємося в житті, і хіба шукання правильного вирішення ігрової ситуації — не творчість?..

Заглиблений у свої роздуми, Гнат не помітив, як до залу увійшов Хрустальов, засунувши руки в кишені, став під стіною.

— Привіт, — гукнув задерикувато.

— А, це ти… Привіт.

Хрустальов підійшов ближче і заступив Ромашину дорогу.

— Ну?.. Хочеш щось сказати? — запитав Гнат.

— Маю честь попередити вас: не стійте у мене на шляху! — пишномовно вирік Леон.

Ромашин здивовано звів брови.

— По-моєму, це ти стоїш у мене на шляху…