Розділ «Відділення друге «Сувора українізація»»

Дні і ночі у Карпатах і степах

На катів московських наганяли страх.

ПРИСПІВ.

Рідна ненько, нас мільйони полягли!

Дай з долонь напитись чистої води!

Всю Європу боронили, як могли,

Проти нечисті азійської орди.

ПРИСПІВ.

Ввечері того ж дня я гарно змастив свою мисливську рушницю. Розібравши, запхав її до спортивної сумки, насипав туди ж зо два десятки патронів з крупною картеччю, поклав бінокль і пішки вирушив на Майдан, прихопивши із собою термос, бутерброди та грошики, виручені від продажу офісу. Йшов навмання, аж поки ноги самі не принесли мене до Національної консерваторії. Цю будівлю я гарно знав із самого дитинства. Сюди ми колись учащали з батьком, коли він викладав майстерність актора. Якщо піднятися мармуровими сходами на другий поверх і повернути ліворуч, то через оперну студію можна піднятися до дверей, що ведуть до невеличкої кімнати на горище, де знаходиться склад театральних костюмів. Замок там навісний і його легко збити звичайним молотком, бо петлі вже старі. Оскільки молотка я не захопив, то дорогою мусив підібрати шматок звичайної бруківки.

Не знаю, яка там сотня розташувалася, але я швидко вирахував головного. Він стояв у центральному холі й роздавав накази. За говіркою зрозумів – більшість присутніх із Західної України. Вони вже не приховували, що готові до збройного опору, майже кожен мав мисливську рушницю. Звідусіль чулося: «Похід на Межигір’я! Похід на Межигір’я!» Особливим запалом виділявся стрункий високий хлопець років так до тридцяти у мисливському однострої, якого всі звали Володя. Запам’яталися його слова: «Якщо вони завтра не відсторонять Януковича, ми зі зброєю прийдемо до нього в гості».

Народ довкруж був налаштований рішуче, і мені це дуже сподобалося. Проте я мав власний план, та й важко звикаю до незнайомих компаній… Отож підійшов до якогось сивовусого дядька і, простягнувши йому пакунок з грошима, сказав: «Передайте сотнику. Хай купить зброю для хлопців!»

І ось я вже у старій, пропахлій нафталіном костюмерній, яка закривається на засув ізсередини. Зручно влаштувався біля невеличкого вікна й повільно оглядаю позицію. Мамі написав, що на тиждень знову поїхав до Туреччини. Телефонувати більше нема кому, тому без вагань відключаю телефон. У мене попереду цілий тиждень, ніхто і ніщо не відволіче від моїх «націонал-фашистських» справ. Збираю рушницю, закладаю патрони, перевіряю запобіжник, беру бінокль і пильно стежу за тим, що відбувається на Майдані. Рушниця у мене німецька, гарна, дорога. Найвищої європейської якості. Англійські підсилені патрони луплять метрів на сто п’ятдесят прицільно.

В разі чого, я готовий відкривати вогонь на ураження.

Пісня на біс

Путін, от’єбісь

Публіка в залі ще довго не відпускає Ореста зі сцени, вимагаючи пісню на біс. Не зважаючи на те, що артист і колектив уже виклалися на двісті відсотків, вони погоджуються заспівати ще одну абсолютно свіжу композицію.

– Вона, можна сказати, народилася в польових умовах і присвячується людині, на чиєму надгробку завжди буде написано «Путін хуйло». (Овації в залі.)

Зал скандує «Путін хуйло!»

Двадцять першого червня, десь о дев’ятій ранку мені зателефонував Дмитро Булатов, знаний громадський активіст, якого викрали під час Майдану російські спецпризначенці, катували, відрізали шматок вуха… Нинішній міністр молоді та спорту:

– Привіт, друже! Ми тут зараз під Слов’янськом на базі «Луна», і хлопці дуже хочуть вас бачити – чимало їх були на концертах ще на Майдані, у Будинку профспілок, в Українському домі. Треба піднімати бойовий дух, бо це порошенківське «перемир’я» вже всіх задовбало. Гіркін стріляє по повній, а нам навіть забороняють відкривати вогонь у відповідь. То, може, приїдеш?