Розділ «Відділення перше «Лагідна українізація»»

«Лагідна українізація»

Диявол постає з піни на вустах янгола, що вступив у битву за святу, праву справу.

Григорій Померанц

(російський дисидент)

Вступ

Вставай, країно рідная!

22 серпня 2014 року

Концертний зал Українського дому забитий вщерть, а люди все продовжують прибувати. Вони вже стоять у проходах і тиснуться до сцени.

Я радісно підморгую Марічці, яка допомагала організовувати сьогоднішній концерт, мовляв, це – успіх! Їй двадцять сім років, вона україномовна киянка і має зелені очі. А ще вона прекрасно вихована, виділяється гордою поставою, знає декілька мов, і з нею можна говорити про все на світі, особливо про мистецтво. Вона мистецтвознавець за фахом. Ми познайомилися з нею два роки тому на виставці Союзу Вольних Художників «Воля або смерть», що влаштовував свої радикальні перформанси у ті часи, коли за це ще можна було отримати реальний термін ув’язнення або сконати у калюжі крові у власному під’їзді після побиття невідомими молодиками.

– Навіщо вам, успішній людині, це треба? – запитала тоді.

– Щоб розхитати ситуацію.

– Я ж і питаю: навіщо?

– Так веселіше жити… Треба ж буде щось розповідати онукам!

І вже не віриться, що то було з нами, мирними, байдужими до геополітики громадянами, які допіру швендяли по магазинах, пліткували, дивилися по телевізору талант-шоу, народжували дітей, збирали гроші на нові холодильники, автівки й закордонні подорожі. Але ж були і мільйони на вулицях, і бойові зіткнення, де вперше довідалися, як вибухають світло-шумові гранати та ріже очі сльозогінний газ. А ще були барикади і стовпи чорного диму, який застилав небо над Києвом, коли на Грушевського поновлювалося протистояння. Були і водомети, і палаючий Хрещатик, і гімн України, що разом із молитвами підносився у небо в ту страшну ніч. А потім ріки жертовної крові, пролиті героями Небесної сотні на вівтар України, що в муках народжувала нових героїв, вихаркуючи із себе проклятий імперський совок.

Нині на Майдані остаточно зачистили усі барикади, намети та осередки кублування різної напівкримінальної наволочі, яка, прикриваючись подіями недалекої давнини, удає з себе бувалих революціонерів, пиячить ночами, віджимає мобільні телефони та дрібні гроші у перехожих, інколи зчиняючи перестрілки та штовханину з правоохоронцями. Усі справжні майданівці, «Правий сектор» та Cамооборона – вже на Східному фронті, куди ми завтра вирушаємо з нашим проектом.

Але в залі ще стоїть дух зимових подій. Де-не-де сіро-блакитний ковролін підлоги подряпано та залито масними плямами дизелю. Спинки крісел не усюди рівні. У повітрі відчуваються далекі присмаки диму, нехитрих харчів, чогось такого, чим зазвичай пахнуть матраци, на яких довгий час сплять люди у верхньому одязі. А ще пахне дешевим взуттям і армійським гуталіном. Світлові прилади на сцені працюють через один, та й сама сцена зберігає сліди недавнього розгардіяшу. Недбало підібрані якимись мотузками діряві куліси, порізаний екран на задньому плані і, знову-таки, подертий в деяких місцях, вичовганий ногами ковролін, на якому розставлено музичну апаратуру.

Минув лише тиждень, як звідси прибрали весь революційний крам: каремати, спальні мішки, ящики із консервацією, книжками, каністри з пальним, електрогенератори, теплий одяг, каски і дерев’яні щити – лише ті, котрі не мали художньої цінності. Розписані ж артефакти буремної доби виставили у центральному залі разом із виставкою «50 найкращих фото Майдану».

Сьогодні Український дім уперше відкрив двері для широкої публіки після революційних подій, що прокотилися по ньому непередбачуваним історичним цунамі – його буремні хвилі десь повибивали вікна, десь повисаджували двері, десь попалили стіни, а десь позаливали запасники водою. Одразу біля центрального входу, на гранітній рожево-червоній підлозі, й досі збереглися сліди від розривів гранат, якими гатили ВВешники у мітингарів у ніч штурму з 25-го на 26 січня.

Стояв тоді лютий мороз до мінус двадцяти п’яти, а хлопець в армійській касці з підбитим оком, пляшкою коктейлю і палицею у руках поруч зі мною щосили волав до силовиків, які забарикадувалися зсередини: «Виходь! Виходь!». Волав так надривно, що зірвав собі голос.