Розділ «Відділення друге «Сувора українізація»»

І почалося «вогняне Водохреще». Страшне, люте, безкомпромісне. Країна не спала цілу ніч, прикипівши до моніторів комп’ютерів та екранів телевізорів, де наживо транслювали події з Грушевського.

Запалала ментовська техніка, запрацював водомет. Забили бойові барабани, зроблені нашвидкуруч з металевих бочок, трубач заграв «Лєнта за лєнтою». Почалося перше в історії модерної України масове вуличне силове протистояння.

Близько 19.00 з’явилися перші важкопоранені (першокурснику-архітектору, що намагався відкинути убік світло-шумову гранату, відірвало кисть руки). Менти почали бити гумовими кулями по журналістах і фотокореспондентах.

20-го січня вдень з’явилася перша катапульта. Бійці опановували нові методи боротьби – салютні установки та требушети, з яких гатили по силовиках з-за лінії барикад. Усе навколо скидалося на справжнє середньовічне побоїще, яке, навіть за буйної фантазії, важко було собі уявити у 21 столітті.

Революція отримала нове дихання!

Пісня п’ята

Гаспада малороси

На той час Анжела з дітьми поїхала відпочивати до Єгипту і слала мені звідти прикольні, на її думку, СМС: «Обдолбілісь там маріхуаной, глаза водкой позалівалі і людєй живьйом палітє? Ето називаєтся рєволюція? Хе-хе… Ну-ну…». Або: «Ви там совсєм чьолі охуєлі? Дєті в Кієв боятся возвращаться. Дебіли майданутиє!»

«Дебіли» ж тим часом зібралися в «Бактерії» і вирішили – все, що відбувається на вулицях, має бути зафільмоване, записане, сфотографоване і залишене дітям у спадок як видатна історична подія, час народження нової якості національної свідомості та формування нової української ідентичності, про що так довго мріяли покоління українських митців. Саме тоді я вирішив продавати офіс, аби за отримані гроші профінансувати усі можливі витрати – зйомки фільму, видання великого історично-мистецького каталогу «Майдан. (Р)Еволюція духу», випуск нового диска Ореста Лютого «Сувора українізація», а також організацію художньо-мистецьких виставок для експонування і пояснення значення революції за кордоном. Згадані вище культурні ініціативи мала об’єднати нова мистецька платформа «Український культурний фронт», до чиєї діяльності долучилися вільні митці й деякі інституції. Установча нарада відбулася 21-го січня, а вже наступного дня ми мали намір заявити про організацію публічно.

Страшним видався для України тогорічний День Соборності, що припав на середу. З ночі пішов густий сніг. Фронт протистояння пролягав по вже устояній межі – між аркою стадіону та дитячим магазином-бутіком «Лапін хаус» на протилежному боці вулиці. Вогні на Грушевського майже згасли, і тільки біля самої арки всю ніч грілися протестувальники, підкидаючи до вогнища старі покришки. Поруч рядами стояли ящики з коктейлями, захищені від пострілів дерев’яними щитами.

Варта на самій барикаді не спостерігала з боку «Беркута» активних дій. Декілька рядів міліціянтів цілу ніч стояли на рівні сходів до музею, перекриваючи Грушевського. Ще пару сотень розосередилися Маріїнським парком. Часом якась група відступала нагору, аби погрітися в автобусах, припаркованих біля Кабінету Міністрів, а їх заміняли інші. Невеликі ротації відбувалися цілу ніч.

Близько пів на сьому ранку, коли ще й не розвиднювалося, побратим «Фарт» з четвертої чоти «Правого сектора» з даху згорілого автобуса побачив угорі жвавий рух.

– Пильнуй! – крикнув він сиплим від курива та морозяного повітря голосом, прохекався і ще раз, трохи голосніше, кинув уже в бік бійців, що куняли біля колонади.

– Що там?

– Формують колони!

– Багато?

– Та трохи є!

Барикада заворушилася. Хлопці вилізали зі своїх схованок і дерлися нагору, аби на власні очі оцінити кількість новоприбулих ментів.

– Ні хєра собі. Так їх же декілька сотень!

– Певне, готують повну ротацію…