Розділ «Відділення друге «Сувора українізація»»

– Це кого ти маєш на увазі – мене?

– Не тебе конкретно, а чоловіків загалом!

– Тобто ти вважаєш, що на Майдані стоять тисячі інфантильних романтиків, нероб та недоумків!

– Так, а ще купи маргіналів, які не знайшли себе у житті й тепер отримали шанс проявити себе, всяких периферійних жлобів, які з нудьги вмирали у своїх вонючих селах, а тепер живуть у самому центрі Києва і сруть вам на голови, а ще сотні розбещених київських нехлюїв, які придумали собі якусь високу ідею, місію, а все насправді для того, щоб кожного дня мати законний привід піти набухатися.

– Все, давай закінчимо ці розмови, які ні до чого доброго не приведуть.

– Правда очі ріже!

– Анжело, ми стоїмо на абсолютно протилежних життєвих позиціях…

– Чомусь раніше так не було – все з’явилося з приходом у наше життя цього очкастого урода Ореста Лютого!

– Анжело, це лише персонаж…

– Ні, це ти! Це твоє альтер-его! У тебе міняється погляд, склад крові, ти стаєш іншою людиною, коли надягаєш цю фашистську шапочку й окуляри!

– А тепер, дорогі друзі, я хочу звернутися до жінок, присутніх на нашому концерті. – Орест Лютий, зсунувши окуляри на кінчик носа, пильно вдивляється в зал. – Чи пам’ятаєте ви слова великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка, який понад сто п’ятдесят років тому написав такі рядки… Я їх почну, а ви продовжите. Добре? «Кохайтеся, чорноброві, та не з…»

– Москалями! – піднесено і радісно вигукують дівчата у залі.

– Молодці! Чоловіки, пригорніть до себе своїх коханих, поцілуйте їх ніжно за те, що пам’ятають заповіт Шевченка. Бо що є жінка? То – берегиня, муза, помічниця. Дружина, мама, донька, сестра. Без неї чоловікові самотньо і сумно. Тільки вона мудрим тихим словом, лагідним поглядом, щирою вдачею може допомогти чоловікові долати перешкоди, сумніви та негаразди. Тримати удари долі. Не обслуга, не рабиня, не домашня тварина, не гетера і не самиця, але велика любляча жіноча душа у союзі з божественною природою чоловіка можуть породити гармонійний подружній союз – найвищий прояв вищої любові, в якому народжуються щасливі й здорові діти – запорука процвітання нації і життя на землі. Але трапляються винятки, – Орест сумно поводить плечима. – Так от, саме тим дівчатам, що забули слова великого Шевченка, і присвячується наступна пісня.

Вступає бандура.

– Бандура! – зачувши перші акорди, Орест патетично здіймає руки до неба, – душа української музичної культури. Яка традиція, шляхетність, історія! Який складний і водночас бездоганний устрій – шістдесят чотири струни! Порівняйте з російською балалайкою, яка їх має аж три… (У залі гомеричний сміх.) До речі, пісня, що ми її зараз виконаємо в російсько-шансонному варіанті, називалася абсолютно вульгарно: «А бєлий лєбєдь на пруду». В нашому, українізованому, шляхетному переспіві вона називається «А чемний леґінь у саду» (оплески в залі). Орест співає:

Я всажу тобі ніж, прямо в серце, у груди…

Й злегка так проверну гайдамацький той ніж.

Це є помста моя за брехню і облуду,

І не треба кричати: «Як не віриш, то ріж!» (Двічі)

ПРИСПІВ.