Розділ «Відділення друге «Сувора українізація»»

Це перші коктейлі, які я бачу у своєму житті. Вони лягають на асфальт довгими помаранчевими пасмами, куряться чорною кіптявою. «Це війна!» – каже хтось поруч.

Ще близько півгодини триває квола позиційна боротьба, а потім силовики наважуються на атаку. Ряди ВВешників розкриваються, випускаючи у натовп осатанілу від запаху крові кримську та донецьку беркутню. Люди падають на асфальт, хапаючись за розбиті голови, притискаючи до тулубів понівечені кінцівки. Когось уже тягнуть до автозаків. Журналістів і фотокорів луплять нарівні з усіма.

Я зістрибую з парапету, якось невдало підвертаю ногу, падаю на асфальт, хапаючись руками за повітря і чиїсь плечі, намагаюся підвестися, але хтось налітає на мене ззаду, перечіпляється і теж летить шкереберть. Я знову намагаюся звестися на ноги, стаю навпочіпки, але на спину навалюється важкий мішок з лівером та кістками і міцно притискає до землі. Кричить у вухо запахом легкого перегару: «Їбать-копать, це пиздець! Вставай, вставай!» Щока торкається асфальту. Він здається настільки гарячим, що я, наче обпечений, відсмикую голову і бачу пробігаючі повз зелені кросівки «Нью Беленс», а потім чорні масні солдатські берці.

– Сука, сука! – кричить хтось над вухом, і мені прямо в обличчя бризкає тепла рідина.

Я рефлекторно протираю очі, й долоня робиться червоною від крові. Озираюся. Наді мною, прикриваючись рукою, напівсидить товстий чоловік у темно-синій куртці, намагаючись ногами відбитися від здоровезного беркутівця у якихось химерних, натертих до блиску казкових обладунках. Беркутівець гамселить його кийком по голові – все обличчя заюшене кров’ю, яка від ударів бризкає навсібіч.

У ту мить я втрачаю відчуття реальності, дивним чином перетворюючись на в’юнку ящірку, що, з шаленою швидкістю перебираючи лапками, біжить по асфальту, прослизаючи між ногами втікачів. Якийсь мент намагається дістати її кийком по спині, але ящірка увертається від удару, миттю здіймаючись на задні лапи.

– Стояти, сука! – беркутівець робить спробу ухопити ящірку за куртку, але в’юнке земноводне пригинається і, полишивши у руках силовика ніби той хвіст зимову шапку, робить футбольний фінт і, шкутильгаючи на одну ногу, чимдуж тікає у бік рятівної Інститутської, роззявивши рота від жаху і тваринного, дикого страху.

– У вас розбита голова! – Якась молода дівчина простягає мені пачку вологих серветок, коли із натовпом втікачів ми опиняємося навпроти Жовтневого палацу.

– Дякую! – Я беру серветки і помічаю, як трясуться в мене руки. Довго не можу ухопити пластикового язичка, аби відкрити отвір. Серце калатає десь у горлі.

– Давайте я.

Вона швидко відкриває пачку і дає мені серветки, якими я спершу відтираю від крові руки, а потім намагаюся протерти ними ж обличчя.

– Тримайте свіжі. Або давайте краще я, – вона протирає мені лоба. – А рани не видно.

– То не моя кров!

Коли я переповідаю цю історію Анжелі, вона авторитетно проказує: «Отак буває завжди. Хтось провокує і розпалює, а хтось отримує по голові й проливає кров. Покарає тебе Бог за твою діяльність. Коли вже не чужою, а своєю кров’ю вмиєшся, тоді, може, зрозумієш, що ви наробили».

Близько четвертої Банкову зачищають остаточно.

В цей час на Майдані вже лаштують перші барикади. А ще кажуть, що мітингувальники захопили Київську мерію та Будинок профспілок. Я продираюся крізь натовп до Бессарабки. Пішки йду на канал, аби провести прямий ефір, що стартує о шостій вечора.

Ввечері усюди транслюють новини: «Сутички на Банковій було спровоковано людьми Медведчука для того, щоб створити телевізійну картинку для московських журналістів. Саме вони били ВВешників, кидали шматки бруківки і коктейлі Молотова, а журналісти заздалегідь зайняли найвигідніші для зйомки місця».

Після ефіру опиняюся в «Бактерії», що вирує і гуде. Майже всі присутні були сьогодні на Банковій. Є побиті, є понівечені, як ото фотограф Заклецький – йому зламали ребра, роз’юшили обличчя та побили фотоапарат. Він зараз у лікарні. Гамір, дим, суперечки.

І тільки тихенько сидять у кутку, потягуючи пиво, Гєна Титов та Олексій Шемотюк, від яких надто підозріло тхне бензином.

Пісня третя