Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Дика енергія. Лана

— Твою долю я міг тоді змінити. Їхню долю ніхто не змінить. Яка різниця, жалію я когось чи ні? — Він запинається. Тяжко переводить подих. — Ти питаєшся, чому я терплю всю цю банду прилипал біля трансформаторної станції? Справа навіть не в тому, що, прожени я цих, на зміну прийдуть інші… не в цьому справа! А в тому, що головного ні я, ні ти, ніхто змінити не може. Заводу потрібна жива енергія, він повинен регулярно пожирати молодих і дужих людей. І у світі, де це можливо… нема сенсу клопотатися про справедливість або щось на кшталт цього.

Стіни здригаються. Чи то звук. Чи вібрація. Мій співрозмовник зводить голову: на Заводі щось трапилося.

— Що це?

— Прибула зміна, — каже він буденно і вмикає бічний екран.

Не знаю, що я очікую побачити. Але на екрані графік — десять зелених стовпчиків, вищих і нижчих, зліва шкала з поділками. Справа — диск, розділений на сектори, три чверті зелені, одна п’ята — жовта, і тоненька часточка, що зосталася, — темно-сіра. По картинці пробігають смуги-перешкоди.

— Ось, — каже Хазяїн, дивлячись на екран. — Бачиш, зелене поле — дика енергія, жовте — залишкова синтетична. До повного завантаження не вистачає чотирьох відсотків, і це ще нічого. Бували зміни, що й десятка не вистачало.

— Що це? — повторюю я, мимоволі зіщулившись у своєму кріслі.

— Пальне для Заводу, — сухо відповідає Хазяїн.

— Це люди?!

— Ти що, сліпа? Це графік! Десять одиниць загальною ємністю…

— Це люди!

Він кладе мені руку на плече. Стискає пальці — мені боляче, але я не зважуюся ворухнутись. Є в ньому щось… від чого ціпенієш. Втрачаєш мужність.

— Я знаю, що це люди, — мовить він пошепки. — Ти гадаєш, навіщо я їжджу в місто після енергетичної години? Я дивлюся на них. На щасливих синтетиків. Я кажу собі: ось заради чого. Я записую їхню радість на плівку, привожу на Завод і монтую відеоряд для енергошоу. Переглядаю ці плівки ще раз. І ще. І кажу собі: ось заради чого! Ясно тобі?

— Ви дуже нещасна людина, — шепочу йому. У мене зуб на зуб не попадає.

— Я?

Стає тихо. Чутно, як вібрують стіни. Як осипається десь пісок.

— Що зараз… із ними… роблять?

— Зараз погонич вивантажує їх на стрічку транспортера. Вони сонні, приголомшені. Не розуміють, що відбувається.

— Погонич?

— Чоловік, який їх привіз. За шість хвилин Завод дасть канатці задній хід, і вагон поїде назад.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дика енергія. Лана» автора Дяченко М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи