Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Там-м. Там-м. Бум-м. Бу-бум-м.

Почалось.

Мій ритм підхоплюють десяток барабанів. Гримлять змійовики. Ухкають, заходячись, бубни. І над усім цим ритмічним гуркотом здіймаються голоси трембіт. Голоси гір, лісу, потоків, круч. Голоси живих дерев, позначених блискавкою.

Хмари сповзаються з усього неба. Вони йдуть повільні, важкі, вагітні як життям, так і смертю. Реве мій барабан: хмари повільно розвертаються по колу.

Я примушу їх танцювати Аркан!

Ревуть трембіти. Щось швидко примовляє Головань. Підтанцьовує молодий Римус. А Тримайсь зривається з місця і починає танцювати, граючи на змійовику, розсипаючи звук дощу. Хмари, ніби увімкнувши другу швидкість, завертаються гвинтом.

Є.

Не припиняючи відбивати ритм, крокую схилом донизу, і моя армія — мої люди, мої діти — за мною.

— Дощ! Дощ! До нас! Бий! Бий! Грім! Грім!

Небо буркотить, гуркоче і — раптом озивається ударом! Від гуркоту закладає вуха, але блискавки не видно. Далеко.

— Голосніше! — кричу я. — Голосніше! Дужче!

Завод дедалі ближче. Все вище підіймається розтріскана стіна бетону. Жовтий дим пахне неприємно й різко. Обриси обгорілих конструкцій лякають, не треба на них дивитись. Опускаю погляд і бачу ворота — іржаві, перехняблені, заляпані червоною й білою фарбою. Мені треба буде увійти туди — всередину. Я намагаюсь поки що про це не думати.

— Грім! Бий! Грім! Бий!

Хмари нависають над головою, важкі, надто важкі. Мені хочеться потрусити їх руками, вдарити як слід: ми вже майже під стінами Заводу! Нумо, блискавки! Не спіть! Нумо!

До Заводу залишається кількасот кроків, не більше. Ми майже прийшли. Небо в напрузі чекає останнього сигналу: зараз ударять блискавки, все добре…

Наступної миті я починаю глухнути.

Не розумію, в чому річ. Трушу головою. Звуки на мить відновлюються, а потім знову слабшають, ніби мені затуляють вуха.

І приходить страх.

Поряд із Заводом людину покидає воля. Я про це знала. Та я не знала, що Завод, нерухоме чудовисько, гасить ритми. Я б’ю в барабан — звуки тонуть, як у ваті, я стрімко глухну.

У мене пересихає в горлі, одна за одною захлинаються трембіти. Терпнуть руки — я чую, як змовкають барабани. Завод навалився на нас, ніби колосальним кляпом затикаючи нам роти.