Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Скільки заплатили? — запитує контролер.

Єва тяжко дихає. Я називаю суму.

— Звідки у вас такі гроші?

Дивне запитання. Ми просто віддали все, що було, до копійки. Тепер будемо харчуватися безкоштовною синтетичною локшиною… аж доки помремо від нестачі енергії — Єва завтра, я післязавтра.

Контролер пильно дивиться на Єву. Потім переводить погляд на мене.

Він немолодий. Вірніше, він поза віком. Обличчя покреслене глибокими зморшками, але це не старечі зморшки. Це ніби стики броньованих плит. Очі дивляться з чорних провалів, ніби з глибоких дюз. Я пригадую, як він упорався з трьома нападниками. Вони там досі, напевно, лежать…

— Ви заплатили за непотріб, — каже він несподівано м’яко. — За фальш. Це не енергія.

Я дивлюся на Єву. Вона усміхається.

— Це не енергія, — повторює він. — Це замінник. Дві-три таких заправки — і привіт, божевілля.

Єва усміхається. Так, ніби все, що відбувається з нами, — жарт. Гра. Я дивлюся на неї з жахом. Тоді переводжу погляд на контролера; він киває:

— Ця сволота труїть вас за ваші гроші.

— Але без цього вона б не дожила до ранку! — вихоплюється в мене.

Броньовані плити його обличчя ледь помітно зміщуються — він супиться.

— Багато хто не доживає. Енергії не вистачає на всіх. Її все одно не вистачає! Тому… такі людожерські штрафи.

Стає тихо. Єва мовчить. Я мовчу. Світлячки в банці потроху завмирають.

— Іди, — каже контролер. — Забирай її… І щоб духу вашого тут не було.

Я дивлюсь на нього і не вірю своїм вухам.

— Іди! — повторює він голосніше. — Рахую до п’яти. Раз…

Я підхоплююсь, ніби мене кольнули шилом. Єва відстає тільки на одну секунду. Ми з нею зіштовхуємося в дверях, прориваємося, плечем до плеча біжимо темним коридором… І вириваємося під небо. Праворуч — стіна покинутої вежі. Ліворуч — огорожа звалища.

— Чотири, — каже контролер десь там, позаду, в порожній кімнаті.