Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

— Я хочу, щоб тобі це наснилося… — казав він, дивлячись, як я вдягаюся.

— Проведи мене краще до «Ювілейного».

— Якщо ти мені тільки скажеш, що таке «Ювілейний».

— Жимська прохідна.

— Ні. Я не хочу, щоб нас бачили разом.

Коли ми йшли квітучою «Жемчужиною», до судом щасливі (а я — ще й голодна), Альхен попросив мене познайомити його з моєю сестрою. Точніше, це я спочатку запитала (очікуючи на свою адресу пориву казкових лестощів) про його перші враження від блондинистої пуританочки. А вони, ці враження, виявилися досить несподіваними.

— Врахуй, Сашку, я вже дещо розповіла про тебе.

Альхен притяг мене до себе й радісно поцілував у лоба:

— Молодчинка!

— А ти чому не скінчив?

— Тебе бережу.

— А міг би й…

— І себе теж… А їй… Скажи їй знову про мене всіляке таке… Гарне. Адже її чоловік незабаром поїде? Так? Знаєш, що ми зараз влаштуємо — давай-но прокрутимо одну аферу!

— Як це?

— Давай-но я прилюдно пофліртую з нею, та так, щоб усі по-справжньому переполохалися й начисто забули про тебе. І тоді, з Божою поміччю, в тебе з’явиться більше волі.

Я аж вереснула на радощах.

— Я робитиму з нею деякі… е-е-е… не зовсім етичні маніпуляції, а твоє завдання — якомога більше лестити їй, обсипати компліментами.

— Як це?

— Кажи їй, що вона сексуальна, що в неї гарне тіло, гарні груди. Це буде добрячий шок! Дуже корисний, між іншим. Скажи їй, що вона мов алмаз, який потребує обробки…

— Авжеж, обробляти вмієш… А як я поясню їй свій захват? Нашою близькістю, чи не так? Може, ще розповісти про наші сьогоднішні вправи?