Биті є. Гоцик

Гоцик з Ізідорою повернулися надвечір — насторожені, злі. На той час наваристий курячий бульйон, до якого Ілія вкинув цибульки, моркви, картоплі, зелені і трохи рису, уже прохолов. І хоч Ілія разів двадцять міг поїсти, — терпів, ковтав слину. Сьогодні особливо не хотілося обідати на самоті.

— Є гаряча їжа? — Гоцик втягнув носом запахи. — М-м-м… Наливай мені величезну мисяку твого супу!

Ізідора мовчки всілася за стіл. Підперла щоку ручкою, дивилася крізь Гоцика, Ілію.

— Ізідоро… їстимеш? — Ілія тупцював у самих шортах і кумедному фартуху на голих грудях.

Ізідора глянула на нього задьористо.

— Ти красивий! — вигукнула так здивовано, наче вперше побачила.

Ілія почервонів до скронь. Гоцик усміхнувся уїдливо.

— Суп? — тільки й зміг запропонувати Ілія.

Їли суп. Потім смажену курку, бо економний Ілія на бульйон пустив курячий кістяк. Відокремив крильця, ніжки, гомілки, грудинку — кинув їх на пательню з овочами, травами. Смачно вийшло.

Пили вино. Ізідора розбавляла його водою, Гоцик італійської грапи у вино доливав, тільки Ілія пив чисте. Усе зиркав на Ізідору і Гоцика: та скільки ж мовчатимете?.. Бачив же: щось сталося. Щось муляє обох, брови суплять, очі відводять.

— Іліє! — раптом сказав Гоцик. — Ізідора здивувала мене нині. Не хоче звідси їхати нікуди. І не хоче, аби я… ми їй цей дім дарували.

Ілія завмер, скосив очі на Ізідору. Гордо підняла підборіддя, дивилася на Гоцика обурено.

— Мужчина кохану у свій дім веде, — вигукнула голосно. — А дарують їх… шльондрам!

Гоцик усміхнувся уїдливо.

— Ну… То, може, у вас так… А у наших краях…

Ілія кашлянув.

— Я куплю цей дім. Він мій, — закліпав повіками, проковтнув відчай, поклав долоню на Ізідорину ручку. — Залишайся у ньому господинею, Ізідоро… Ти ж… любиш мене? І я…

Ізідора відсахнулася, обернулася до Гоцика, глянула на нього із викликом.

— Не йди! — наказала.

— Мушу.