Розділ «Частина друга Графиня»

Німець покривив пошкрябане лице.

– А, мій друг Кристоф є далєко, він поіхав вас шукаті, а я є помагаті, алє дужє норовіст кінь мєнє збросів.

– То… Криштоф мене шукає?

– Вас вєсь сєло шукаті!

Німець, дарма що розмовляв кумедно, місцевість устиг добре вивчити, і вже за дві години Катерина була в Борисах. У роздертій сукні, зі змарнілим від безсонної ночі та страху лицем вона дозволила Францові зняти себе з коня й тільки покривилась, зачувши голос діда Тараса.

– Явилась, пані?

– Явилась, – вона була така щаслива, повернувшись додому, що майже не звернула уваги на ворожий погляд Тараса та його далеко не дружелюбний настрій.

– А ви знаєте, як пан злякався, коли сюди прибігли зі звісткою, що вас викрали в полі якісь волоцюги?

– Тарасе, мене ж викрали, а не з власної я волі пішла.

– А до поля якого дідька пошвендяла?

– Із дітьми.

– Ага, із дітьми…

Катерина нарешті роздратувалась.

– Тарасе, досить. Я голодна, не спала всю ніч і не маю зовсім настрою вислуховувати твоє бурчання. – Вона залишила його бубоніти щось біля дверей і увійшла до будинку, який відразу ж здався їй таким пустим без Криштофа. Криштоф. Де він зараз, де шукає її? Франц пообіцяв відразу ж послати когось по графа, але Катерина боялась, що буде вже запізно, і Криштоф першим натрапить на зграю тих сотникових волоцюг. Ні, Господи, вона б усе віддала, аби тільки не зустрічався чоловік із тим негідником та його брудною ватагою, бо боялась, дуже боялась, що вони вб’ють Криштофа.

Опинившись у своїх покоях, Катерина відразу ж подзвонила, викликаючи Мотрю, щоб прийняти ванну й одягнутись у щось чистеньке. І чекати, із молитвами чекати на повернення Криштофа, аби не зустрівсь він із сотником десь серед чистого поля й оберіг його янгол-охоронець.

Мотря з’явилась за п’ять хвилин, зиркнула недобре, оглянула непривітними та чорними очицями й запитала скрізь зуби:

– Кликали?

Катерина втомлено опустилась на ліжко.

– Приготуй мені гарячу воду та чисту сукню.

Погляд чорних очей Мотрі сковзнув по роздертій Катерининій сукні, в очах промайнув і майже відразу зник злорадний вираз, але вона промовчала, зібралась уже вийти, коли Катерина згадала, що голодна.