– А я її ще привезу.
– Та тільки спробуй! Заріжу!
Тарас зареготів.
– Таки геть здуріла? Та не потрібна ти панові Макару, хоч і всіх жінок у світі переріж, він сам мені жалівся, що нудить його вже від кохання твого навіженого, що гірш від печеної редьки ти зробилася для нього.
Одарка затрусилась.
– Брешеш, собачий сину!
– А ти батька хоч мертвого не ображай! – визвірився на неї Тарас і затиснув руку ще дужче, змусивши Одарку застогнати від болю. – То він, покійний, пробачав тобі образи, а я не пробачу. І пан сотник справді не знає вже, куди подітися від тебе, бо ти йому огидна вже.
– Ах ти собака, отаке рідній матері казати?! Та бодай ти в пузі ще в мене вдавився, як виродивсь у отакого покидька…
– Якого дідька ви волаєте, мов скажені собаки?
Одарка захлинулась словами, почувши сонливий, невдоволений голос Макара, що розсердженим шипінням пролунав із ліжка. Зиркнула на Тараса, і той нехотя відпустив її руку, поглянув недобре, відступив на два чи три кроки, поблискуючи очима. Одарка відповіла ненависним поглядом і обернулась до Макара, потираючи руку.
– Нічого, Макаре, спи! То Тарас дуріє.
Сотник потягнувся.
– Із вами тут поспиш, – пробубнів він, опускаючи на пишний килим долівки ноги в штанях і чоботях. Сонний, трішки чумний ще від сну, він, певне, і забув, що засинав не сам, а з пані своєю ясноокою, й Одарка напружено слідкувала за ним, чекаючи, коли ж помітить він відсутність колишньої нареченої, що за цим буде. A він не поспішав, потягнувся ще разів зо три добряче, позіхнув від душі, почухав свого пуза під білою сорочкою й усміхнувся. – Оце я спав, тиждень, певне, так не спав, як сьогодні. Ще б день проспав, та хіба ж із вами, антихристами, поспиш. Завели гомін, як на ярмарку. І спитати б, чого його волати?
Тарас сів на лаву.
– A ви ось у матері й запитайте.
Сотник махнув рукою.
– А, що в неї, дурної баби, питати, – він протер очі, позіхнув ще раз і раптом застиг. Одарка, яка очей із нього не зводила, відразу ж зметикувала, що згадав він у цю мить про свою пані, і зачаїла дух. Поблимуючи заспаними очима, сотник швидко обдивився світлицю й, не знайшовши тієї, кого шукав, погрозливо вирячився на Тараса.
– Де Катерина?
Тарас злорадно зиркнув на матір.
– А я ж і кажу, що в матері попитайте.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Графиня“ на сторінці 58. Приємного читання.