Розділ «Частина друга Графиня»

І Тарас, навіть не поглянувши на Одарку, вибіг зі світлиці. Одарка кинула тоскними очима на зачинені ним двері, із гіркотою подумавши про те, що сама ж породила таку безжальну тварюку, яка покинула рідну матір на поталу розгніваному сотникові, навіть не думаючи захистити. Ні, такий не захистить, а тільки порадіє з її болю. За батечка свого все не може вибачити, за ту ганчірку стоптану.

Стояла вона мовчки перед сотником, велична та гарна, а він наближався, недобре зіщуливши очі. А гарний який був, що в Одарки серце затиналось від болючого кохання до нього й рвалось до нього, такого холодного, чужого та суворого, а все одно жаданого й потрібного.

Сотник зупинився зовсім поряд із нею.

– Навіщо ти це зробила, Одарко? – тихо запитав він, уп’явшись в очі наполегливим поглядом налитих кров’ю блакитних очей.

Одарка гордовито закинула голову.

– Бо кохаю тебе!

– Кохаєш? – Важка здорова рука Макара печаткою раптом боляче вдарила її по лицю, та з такою силою, що гордовита голова Одарки з косою темного волосся відкинулась назад. – І зараз кохаєш?

Вона торкнулась пальцем розсіченої губи.

– Кохаю.

Він знову вдарив, цього разу набагато дужче, й Одарка ледве втрималась на ногах від того його ляпаса.

– Відьма! – процідив він скрізь стиснуті зуби. – Чи розумієш ти, що накоїла, га? Чи розумієш, що за одне це тебе мало й вбити.

Одарка палахнула очима.

– Вона не варта тебе! Вона тебе не кохає!

– Мовчи! – Новий ляпас відкинув її до печі. На лиці в Одарки виступила гаряча кров, і вона вся затрусилась. – Куди поїхала Катерина?

– Не знаю. Десь у поле.

– Десь у поле, – передражнив сотник, підхопивши чавуна й запустивши його в стіну. – Бісова відьма, ненавиджу!

– Макаре, – Одарка з жалем кинулась до нього, – я ж зробила це тільки тому, що кохаю тебе! По-справжньому, віддано кохаю, а вона ні. Вона ж ненавидить тебе!

Сотник почервонів.

– Мовчи!

Якась мить, і в його руках погрозливим блиском заблищав великий гострий ніж, отой, із яким сама Одарка стояла вночі над заснулою Катериною. Вона встигла тільки із сумом зазирнути в його налиті кров’ю, страшні очі, як відчула, що лезо те входить у її тіло.