Розділ «Частина друга Графиня»

– Катарино, твоє лице… це жахливо…

Катерина тільки трохи покривилась.

– То пусте, пройде, – її погляд жадібно вп’явся в нього, боячись побачити те, що говорило б про кривду з боку сотника. Але Криштоф мав такий самий вигляд, як і вранці. – Як там…

– Він утік, – із похмурим виглядом відповів Криштоф, і очі його потемніли від люті, що сповняла зсередини. – Утік як останній боягузливий собака. Ми з Максимом Петровичем гнались за ним до самого Дніпра, але марно. Він зник.

Катерина промовчала. Промовчала, бо потайки раділа, що Криштоф не зустрівся з тим сотником. Вона тільки зітхнула й притулилась лагідно до нього, відчуваючи, як серце тихо стукає від кохання, що переповнювало його через край.

Пані Гнатовська.

Катерина часто повторювала собі ці слова, дивні та незвичні для неї слова, бо не відчувала вона себе панею графинею. Та, матінко рідна, яка ж із неї вже пані, коли погано робиться їй від самого лише погляду на всі ті премудрості за столом, на матір Криштофа та її гостей, які вміли й так гарно говорити, і їли правильно, і були справжніми панами. А їй же шматок у горлянку не ліз, варто було тільки подумати про те, що зробить вона щось не так, осоромиться геть, а головне ж – осоромить Криштофа. А їй так бажалося бути йому гарною дружиною, щоб пишався він нею й пишався насправді, а не тільки вдавав. Бо була б вона пані від народження, то інша річ, із материнським молоком всотувала б вона все те, чого тепер так жадала навчитись, навчитися тільки заради Криштофа.

Поглянувши у вікно, Катерина побачила пані Гнатовську та зграйку її молодих друзів, які гуляли в саду. Вона зітхнула й тихенько пройшла до бібліотеки, тиша й затишок якої так вабили її останнім часом, бо друзі свекрухи не полюбляли її чомусь, тому тут Катерина могла просто відпочити на самоті.

Довга шовкова сукня її м’яко шелестіла, торкаючись такого гарного та пухнастого килима бузкового кольору, що встеляв долівку. Яка розкіш! Нечувана розкіш для неї, а Криштоф же так звик до всього цього, що й не помічає, у якій красі живе, бо не знає, що то таке – жити в злиднях, спати на грубій долівці, укритій благенькою рядниною. Катерина весь час ходила по будинку й не могла намилуватися всіма цими розкошами. А сукня тепер у неї яка! А сорочка! Та чи могла вона, звикла до грубої тканини старих латаних сорочок, що їй із невдоволеним виглядом кидала мачуха, навіть уявити, що настане колись той день, коли одягне вона таку красу й до тіла буде линути м’яка, мов пух, тканина, а не оте грубе лахміття, до якого вона звикла ще з дитинства.

Увійшовши до бібліотеки, Катерина постояла, насолоджуючись тишею, а потім наблизилась до стіни з нескінченними полицями книжок. «Які то, певне, щасливі люди, котрі вміють читати…»

– Не знаєте, що почитати?

Катерина здригнулась від несподіванки, зачувши за спиною мелодійний жіночий голос, і швидко обернулась… та спохмурніла. На порозі кімнати, якось дивно посміхаючись, стояла молода подруга Ірини Саввівни, здається, звали її Настуня Горобецька, утім, напевно сказати Катерина не могла, бо не запам’ятала. Дуже гарна була та пані, із рудим, наче вогонь, волоссям, що полум’яною завісою горіло над доволі вродливим лицем із примхливим виразом, виразними світло-зеленими очима, прозорими та сяючими, пухкенькими вустами. Убрана в неймовірно розкішну, як гадала Катерина, сукню із зеленого шовку, ця пані не була тендітна та худенька, як це заведено в панів, а навпаки, її біле тіло було таким пишним, що Катерині здалося – дихни вона трішки глибше, і той шовк зелений просто не витримає натиску цієї молочно-білої розкоші, якою пані, із усього видко, надзвичайно пишалась.

Катерині ж вона не подобалась. От чомусь, невідомо й чому, із першого погляду відчула вона якусь незрозумілу неприязнь до цієї розгодованої, випещеної панянки.

Світло-зелені очі глузливо сяйнули.

– Пані графине, ви погано чуєте?

Катерина відповіла прохолодним поглядом.

– Ні, чую я добре. Проте ви також мали добре чути, що я з кріпачок і читати зовсім не вмію.

Пані Горобецька ледь помітно покривилась.

– Та й справді, а я й забула! Вас хтось учить читати?

– Так. Чоловік.