Розділ «Частина друга Графиня»

– На неї напали, – коротко кинув Криштоф і зібрався йти далі, та мати заступила йому дорогу.

– Напали? Кириле, що ти таке говориш, хто ж може напасти тут, у цій глушині?

Криштоф роздратовано зітхнув.

– Вибач, мамо, але я поспішаю.

Він таки оминув матір, і далі притискаючи до себе геть зніяковілу Катерину. Але азартну до чогось цікавого пані Гнатовську це не зупинило. Різко обернувшись, вона попрямувала слідком і зайшла до кімнати сина саме в той час, коли той опускав юну дружину на своє широке ліжко. Катерина вчепилася в нього, щоб благати не йти до того страшного чоловіка, але побачила свекруху й не посміла.

– Я пришлю когось подбати про твоє лице. І не хвилюйся, я хутко повернуся, – лагідно прошепотів Криштоф, цілуючи Катерину в забиту щоку. Потім побачив матір і нахмурився.

Пані Гнатовська всміхнулась.

– Я посиджу з нею, поки тебе не буде, – спокійним голосом сповістила вона, кліпаючи сірими очима, – та й познайомлюсь нарешті з молодою невісткою.

Криштоф постояв, не зводячи з неї похмурого, далеко не привітного погляду, а потім згідно хитнув головою.

– Добре, але якщо ти образиш її…

Пані замахала руками.

– Що ти, синку, кажеш, я й у думці не мала такого, – защебетала вона ясним голосочком. – Я просто допоможу їй, чим зможу, роздивлюся, яка вона в тебе.

Коли двері за Криштофом зачинились, пані Гнатовська постояла з хвилину мовчки, а потім обернулась до Катерини. Нічого ані ворожого, ані злого та в погляді свекрухи не помітила. Погляд світився допитливістю й цікавістю до тієї, хто привабив до себе її сина, хто полонив його.

– То он ти яка, – промовила вона врешті, уважно роздивившись лице Катерини, – вродлива, навіть не зважаючи на ці жахливі синці. Зараз я покличу свою служницю, вона вміє лікувати таке. – Подзвонивши в дзвоника, пані Гнатовська знов поглянула на Катерину. – А скажи, чому він побрався з тобою?

Катерина витримала її важкий погляд.

– Покохалися ми.

– Он як, – протягла пані, але Катерина бачила, що вона не повірила цим словам. – Признаюсь тобі, що в нас із сином не надто теплі стосунки, але, я сподіваюсь, ти зможеш його пом’якшити, бо бачила, як він дивиться на тебе. Тому нам краще потоваришувати. – Пані Гнатовська присіла поруч із Катериною на ліжко, розправивши неймовірно широкі спідниці своєї блакитної, блискучої сукні. – Тебе, я чула, звуть Катерина?

– Так.

– Але мій син кличе Катариною?

– Так.