– Не дівка я вже, а пані, – гордовито, несподівано для самої себе озвалась Катерина, й очі Яковенка, налиті кров’ю від ледве стримуваної люті, потемніли. І темінь та в очах його була якоюсь не людською, а по-звірячому жорстокою й хижою. Катерина ще відступила назад, але втекти не змогла. Міцні, мов залізні, чоловічі руки ухопили її швидко та стрімко, так сильно, що від болю потемніло в очах. І не стямилась Катерина, як він кинув її в густу траву обабіч стежини, а сам навалився зверху, придавивши своїм важким, гладким тілом.
Катерина відчайдушно запручалась.
– Відпустіть мене!
Сотник хижо вищирився.
– Е ні, голубко, цього не буде! Я візьму те, що вкрав у мене цей бісовий лях, бодай би його нечистий забрав. І ти, Катре, зараз пожалкуєш, гірко пожалкуєш про те, що посміла завдати мені такої жорстокої образи.
Чужі, нахабні та жорстокі губи заволоділи її вустами болісним, неприємним поцілунком. Вона заметалась під ним, намагаючись відхилитися, але що ж могла зробити вона, тендітна дівчина, супроти цього вгодованого кабана, що наваливсь на неї.
Сотник доторкнувся слинявими губами до її шиї.
– Катерино, зваблива моя, зрадлива маро…
Катерину занудило.
– Пустіть!
– Я що, дурний?
– Я закричу, – пригрозила вона й відразу ж закричала, але той крик вийшов слабким через тяжкість його тіла.
Сотник тільки розсміявся.
– Кричи, хто тебе тут почує.
Грубі нетерплячі руки його тим часом нахабно нишпорили по стрункому тілу, без ніжності й жорстко, а коли Катерина закричала вже голосніше, він боляче ляснув по лицю.
Й одним рухом розірвав сорочку.
– Ні!
Катеринин крик, несамовитий і сповнений страху, оглушливо пронісся величною красою надрічкових берегів, густо порослих очеретом, вербами та кущами порічки, налякавши зграю качок, які плавали в Кагамличці. А сама Катерина зробилась мов навіжена. Вона билася в руках сотника, пручалася й кусалась, не зважаючи на його сильні руки, що ляскали її тепер по лицю зі звірячою силою. За будь-що вона воліла вирватись.
– Закрий рота, скажена, – шипів сотник скрізь зуби, але бити не переставав. А Катерина й далі силкувалась вихопитися з цих хижацьких пазурів, аби не дати споганити свого тіла, яке тепер належало одному Криштофові. На вустах відчувався солонуватий присмак крові з розсіченої губи, а в очах уже плив сизий туман. І скрізь його завісу вона раптом розчула чоловічий голос, далекий, але знайомий. Вона хотіла крикнути, але голос пропав, а за мить важкість сотникового тіла ослабла, і вона змогла вільно вдихнути свіжого повітря. Скрізь сизу завісу туману, що почав швидко темніти, Катерина розгледіла свого рятівника.
То був Максим Злотник.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Графиня“ на сторінці 19. Приємного читання.