Розділ «Частина друга Графиня»

– А він знав про Микитку?

Ярина знизала плечима.

– Я йому нічого не казала, а чи здогадувався він, я не знаю, але сина він ніколи не бачив та й не побачить уже. Хоч, може, він йому і зовсім не потрібен був.

– Я так не думаю, – заперечила Катерина, – пан Злотник непоганий чоловік, я за оці дні набалакалася з ним так, як ніколи в житті. І він весь час чимось засмучений.

– Справді? – Ярина підняла голову, і в її тернових очах промайнула надія, відчайдушна та жагуча, яка відразу ж зникла, поступившись місцем болю. – Хоч це й неважливо, я піду до монастиря після сороковин Василя та Микитки.

– Яринко…

– Ні, нічого не кажи, я так надумала. Уміла нагрішити, тепер треба вміти замолити. До Полтави поїду, а там уже як Господь мені життя управить.

– Яринко, але ж це так жорстоко щодо пана Злотника, він мав би знати, що був Микитці батьком.

Ярина роздратовано стенула плечима.

– Він сам винен, що виявився таким несміливим.

– А може, він також помилився у своєму житті, як і ти, із кожним може статись.

– Я за це вже розплатилась надто дорого.

– А можливо, і він розплачується стражданням?

Ярина промовчала, поглянула в двір і раптом вся напружилась, підібралася, й в очах її промайнуло щось дивне, незрозуміле. Катерина обернулась і побачила перед порогом хати високу худорляву постать пана Злотника. Він стояв, як завжди охайно одягнений, дивився прямо на застиглу Ярину. Постоявши так із хвильку, він, неначе щось надумавши, рішуче попрямував до них.

– Скажи йому про Микитку, – наполегливо зашепотіла Катерина, але Ярина вперто захитала головою.

– Ні!

– Ярино, він же має право знати!

– Жодного права він не має, не треба було поводитись як боягуз. – У голосі Ярини ясно, занадто ясно пролунала образа, і Катерина зрозуміла, що Ярина просто ображена, глибоко ображена на пана Злотника за його нерішучість колись. Й образа ця жила в ній увесь час заміжжя з Василем.

– Здорові були, пані Катерино, – привітався, наблизившись, Злотник, і в голосі його з’явилась напруга, коли він звернувся до застиглої Ярини. – Ярино… Прийми мої найщиріші співчуття. Я розумію, яке це для тебе велике горе.

Очі Ярини пом’якшали.