Розділ «Частина друга Графиня»

– То я слухаю тебе.

– А… я тепер завжди буду спати в тій кімнаті, у якій спала сьогодні вночі?

Темні очі Криштофа сяйнули.

– А ти не хочеш там спати?

– Ні, – щиро призналась Катерина, хитнувши головою. – Там так холодно… й самотньо… без вас.

Криштоф раптом голосно зітхнув, одним різким рухом відкинув від себе книжку. Ще мить, і Катерина опинилася в його обіймах, а тверді, палкі чоловічі вуста заволоділи її вустами з такою силою, що вона похитнулась на вмить заслаблих ногах та вхопилась за білу сорочку чоловіка, аби не впасти.

– Кохання моє, – шепотів Криштоф, торкаючись гарячими вустами оксамитової шкіри на шиї Катерини. – Щастя моє, радосте!

Геть зомліла від його ніжності та насолоди, Катерина тільки коротко зітхнула, коли граф підхопив її на руки та виніс із кабінету, сягнистою ходою оминув східці та швидко пройшов до своєї кімнати, щільно зачинивши за собою двері.

Наступний день похорону Василя та Микитки зустрів Катерину похмурим і прохолодним ранком. За звичкою прокинувшись іще на зорі, Катерина тільки похитала головою, поглянула на сплячого чоловіка і знову солодко заснула, поклавши голову йому на плече та відчувши, як він притиснув її до себе міцно-міцно.

А коли вдруге розплющила очі, Криштофа поряд уже не було. Застигнувши біля вікна в напруженому стані, він замислено вдивлявсь у нього. На його обличчі було невдоволення. Катерина поворушилась, і він одразу ж обернувсь до неї. Усміхнувся.

– Виспалась?

Катерина несміливо всміхнулась у відповідь.

– За все своє життя стільки не спала.

– Звикай, – порадив Криштоф, наближаючись до ліжка та присідаючи поруч. Нахилившись, він поцілував її в теплі зі сну вуста й зітхнув. – Відпочивай іще, люба. А я маю піти вниз, хоча із задоволенням волів би приєднатися до тебе. – Катерина зашарілась від цих його слів, згадавши, що вони не виходили з кімнати від самого обіду, коли він приніс її сюди на руках. – Але я маю йти. Щойно до будинку під’їхала карета матері.

Катерина занепокоїлась.

– Вона люта?

Криштоф знизав плечима.

– Ні, просто якась непередбачувана, мінлива. Настрій у моєї матері змінюється надзвичайно швидко. Але ти не бійся, я не дам їй тебе кривдити. – Він підвівся. – Полеж ще!

Катерина похитала головою.

– Ні, то вже буде справжня лінь.