Розділ «Книга III Шулма»

– Гаразд, – байдужно погодився Джанґар. – Іди ти, шамане-відступнику…

Шаман кивнув і відійшов на десять випадів, зупинившись біля статуї Мо.

Чен-Я подумав і рушив до нього.

– Тобі не можна туди йти, – самими губами видихнув шаман. – Ти не повернешся. А по степу гулятиме легенда, як демон-брехун не встояв перед поглядом гурхана…

– А ти? – запитав Чен-Я.

– А я спробую прищемити гордість Джамухи в присутності його охоронців. Тургауди – відчайдушні бійці, вони не побояться напасти й на священне місце – але якщо їхній вождь переступить закон військової звитяги…

Я-Чен не міг пояснити шаманові, що Джамуха-батиніт і Тьмяна Чинкуеда, Змія Шен, дуже своєрідно розуміють закони військової доблесті, і святість місця жодним чином не зупинить їх; і ще Я-Чен розумів, що не можу, не повинен іти сам на північні пагорби, і не маю права зупиняти Куш-тенгрі.

Я-Чен лише згадав слова Неправильного Шамана, коли ми прозрівали незмінну загибель Джамухи.

«Напевно, я вмру до того…»

– Мене звуть Чен, – сказав Чен, дивлячись у чорні очі Неправильного Шамана. – Чен Анкор.

– Спасибі, – невлад відповів Куш-тенгрі. – І крикнув послові, труснувши срібною гривою: – Агов, Джанґаре!.. Ходімо, чи як?!

Джанґар ступнув було вперед, але Асахіро притримав його за плече.

– Ти пам’ятаєш мене, тисячнику Джанґаре? – запитав Асахіро.

– Так, – кивнув Джанґар, струшуючи його руку (це виявилося не так просто). – Я пам’ятаю тебе, колишній рабе, пасинку хурулів.

– Це добре, що ти пам’ятаєш мене… І запам’ятай, що я скажу тобі зараз: якщо із шаманом що-небудь станеться… я вб’ю тебе, навіть якщо для цього мені доведеться пройти крізь твій тумен.

Джанґар радісно ощирився.

– Тобі не доведеться трудитися, колишній рабе. У бою я зазвичай попереду своєї тисячі.

Зверху на них дивився Жовтий Мо.

Гадаю, він був задоволений.

11