Розділ «Книга III Шулма»

Мало!..

…Із північних пагорбів, поперед усіх, мчали тургауди Джамухи, завиваючи скаженими вовками, що заганяють здобич.

Тисячна зграя.

І як ремінний бич при ударі тричі обвиває стовп, так тисяча кінних тургаудів, не торкнувшись кола Кабіра, охопила його потрійним кільцем, спрямувавши назовні вістря Диких Лез.

– Назад!.. – немов тисяча батогів разом хльоснули по степовиках.

І Шулма зупинилася, збиваючись у купу.

Коблан і Фальґрим мовчки розступилися, даючи прохід, коли до Мене-Чена, спішившись, рушив воїн – тисячник тумену Джанґар-багатур.

– Я – Джанґар нещасний, – сказав він, не підводячи очей, – глава зганьблених. Накажи вмерти, Асмохате-та!

Він упав на коліна, і я не встиг отямитись, як Джанґар поцілував край моїх піхов.

– Вісімсот років тому, – задумливо промовив Уламок, дивлячись згори вниз на уклінного Джанґара, – все було зовсім не так. Справді. Зовсім не так… Цікаво все-таки: це кінець чи знову початок?

– Не знаю, – глухо відповів Я-Чен. – Не знаю.

– І я не знаю, – легко погодився Уламок.

Він подумав і додав:

– І знати не хочу.