Розділ «Книга III Шулма»

Я-Чен помовчав.

– Немає такого майбутнього, – твердо закінчив Я-Чен, – заради якого я вб’ю Джамуху й зламаю Чинкуеду, Змію Шен. Я не хочу такого майбутнього.

– Ти не будеш їх убивати? – здивувався шаман. – А як тоді…

– Заради майбутнього – ні. А якщо й уб’ю – то лише заради сьогодення. Як убивав у нічному провулку Кабіра, над Друдлом і Дитячим Учителем. Не знаючи, що вб’ю. Не думаючи про це наперед. Тому що не можна наперед робити вибір між життям і смертю. Цей вибір робиться лише тоді… – Чен-Я оглянув усіх і закінчив: – Коли сам меч стоїть спокійно під небом. Сам – під небом. І тільки так.

Знову заворушився полог, і в намет увійшов Асахіро з Но-дачі на плечі. Обидва були похмурі й зосереджені, дуже нагадуючи самих себе того мейланьського вечора, коли вони стали поперек дороги Мені-Ченові.

– У нас гості, – мовив Но-дачі, великий меч.

– Чене, одягни лати, – сказав Асахіро Лі.

У намет протиснувся Кос ан-Танья з латами аль-Мутанаббі в руках.

10

Гість чекав нас біля священної водойми.

Це був високий міцний воїн із вовчими рисами обличчя. Причому вовк був запеклий, досвідчений, що чудово знав собі ціну. Дикого Леза при ньому не виявилося – чи не личило послові бути озброєним, чи ще щось…

Неподалік від воїна розташувалися Фальґрим із Ґвенілем і ан-Танья із Заррахідом і Саєм. Більше нікого не було – ні наших, ні шулмусів. Це не здивувало Мене-Чена: ще по дорозі Но-дачі з Асахіро розповіли нам, як вони розігнали всіх цікавих, не дозволивши їм юрбитися навколо посла Джамухи; і Я-Чен вирішив, що це правильно.

Побачивши нас, воїн насупився, із вдаваною байдужістю оглянув Чена з голови до ніг, і зробив крок назустріч. Усього один крок. Треба віддати належне – посол або справді нічого не боявся, або вміло приховував свої почуття.

– Я – тисячник Джанґар-багатур, – неголосно й владно сказав він, – глава тумену охоронців-тургаудів гурхана Джамухи Восьмирукого.

Потім він несподівано приклав долоні до рота й пронизливо завив.

Я-Чен навіть не встиг здивуватись, як у відповідь із північних пагорбів почулося таке ж виття, лише багатоголосе; і я почув іржання переляканих коней.

– Мої люди не хочуть тривожити спокій священного місця, – продовжив Джанґар, коли настала тиша. – Нехай навіть і опоганеного нечистим перебуванням. Я повторюю слова гурхана Джамухи: нехай той, хто називає себе Асмохат-та, прийде до гурхана й гляне йому у вічі. Після того він сам вибере час і місце своєї смерті. Я все сказав.

Куш-тенгрі, що прийшов разом із нами, передав Чиду Косові, відтак низько схилився перед Ченом-Мною й повернувся до Джанґара-багатура.

– Не личить Асмохат-та уподібнюватися послові самого себе, – вимовив Неправильний Шаман, і Я-Чен помітив, що незворушний Джанґар все-таки намагається не дивитися шаманові в обличчя.

– Джамуха теж не сам з’явився – тебе прислав, Джанґаре… Я піду з тобою, я, слуга Ур-калахая Безликого, я постану перед Джамухою як посланець Асмохат-та, і ми визначимо час і місце. А чия смерть настане тоді – це ще в Безликого за пазухою…