Розділ «Книга III Шулма»

Коли нойон зумів обернутися до одноплемінників, ще один ориджит покинув коло.

Бігцем.

Дикі Леза здригнулися й тривожно задзвеніли.

Чен, запрошуючи, підніс чашу шулмусам, і ще троє найсміливіших – або найдурніших – зважилися повторити подвиг свого нойона, що кашляв неподалік.

Ні, не троє – двоє, бо третій подумав, глянув на своїх стражденних побратимів і повернувся назад.

Утім, з кола не вийшов.

Чен усміхнувся й підніс до губ чашу.

…Кожен Придаток у нашій родині, як і в будь-якій іншій родині «п’яного меча», тричі проходить випробування предка Хена. На тринадцятому, вісімнадцятому і двадцять першому році життя. Випробування полягає в тому, що Придатка спершу напувають вином до стану «п’яниці з піалою» у тринадцять, «п’яниці зі жбаном» у вісімнадцять і «п’яниці з барилом» у двадцять один. А потім досвідчений Звитяжець у руках досвідченого Придатка – зазвичай це глава роду або родини – веде Бесіду зі сп’янілим молодиком без потурання й жалю.

Якщо випробовуваний падає й не встає – його піднімають, якщо він упускає Звитяжця – його змушують підняти й продовжити Бесіду; і так до тієї миті, яку самі Придатки називають «прозрінням предка Хена».

Тобто, до перших трьох тверезих рухів.

Після двадцяти одного року всі Придатки, що пройшли таку виучку, здатні пити, не п’яніючи.

Нечасто.

Двічі-тричі на рік.

«І після цього в них страшенно болить голова!» – вловив я віддалену Ченову думку…

…Чен усміхнувся й підніс до губ чашу.

Але відпити йому не дали.

– Там же пити нічого! – буркнув Коблан, спритно відбираючи чашу в Чена, який здивовано опустив праву руку на моє руків’я. – Зараз я доллю… бач, вицмулили все, шулмуси кляті! Раді, певно, на дурничку…

І долив.

Із бурдюка.

Відтак омочив у чаші губи, схвально крекнув і повернув чашу Ченові, під здивоване перешіптування дітей Ориджа.