– А раптом… – засумнівався Асахіро, та Фаріза не дала йому закінчити.
Вона смикнула за всі жили одночасно, пролунало несамовите виття й деренчання, шулмуси як по команді замовкли, і я зрозумів, що відступати нікуди.
Нас із Ченом притиснули до стіни, що звалася Асмохат-та.
Останнє земне втілення Жовтого бога Мо.
«І чому я?! – приречено подумав я. – Чому, приміром, не Ґвеніль?!.. він же такий великий…»
2
Доки Діомед залякував шулмусів джиром, а Фаріза з Асахіро всіляко йому в цьому допомагали, я наказав Саєві, який веселився за поясом у Коса, припинити скавучати й присвистувати – і докладно описати мені, а через мене й Ченові, цього клятого бога Мо, останнім втіленням якого ми неждано-негадано виявилися.
З’ясувалося, що господар священної водойми, який споює невидимою аракою особливо лютих шулмусів, схожий на мішанець Придатка і ящірки.
У Шулмі взагалі ящірки вважалися чимось на кшталт священних тварин, що було пов’язано з цією ж таки водоймою, і вбити ящірку вважалося ганебним і злочинним.
На відміну від убивств один одного.
Ото й бог Мо мав у них вигляд майже людини, але в жовтій лусці з чорними вкрапленнями і зеленуватим відливом спини.
– Задуже барвисто, – засумнівався я. – Можемо не зійти…
– А ти на Чена свого уважніше подивися! – єхидно відрізав Сай. – Особливо коли він у латах… ось іще марлотту накине, і вилитий Мо!
Марлотта лежала згорнутою в якомусь із тюків, у бою, так би мовити, не брала участі й тому вціліла. Довідавшись про слова Сая, ан-Танья миттю знайшов потрібний тюк, і за мить зелена марлотта вже красувалася на Ченових плечах.
Потім Сай пригадав, що голова в бога Мо ніби злегка загострена й з гребенем. Чен поправив шолом і нічого не сказав. І я теж нічого не сказав.
Тільки невесело блиснув, довідавшись, що руки в Мо лускаті, трипалі, й середній ніготь на правій гострий, тонкий і довгий, завдовжки з мене, а ліва рука скорчена хитро, та якщо Ченові не знімати рукавицю й з лівої, а до того ж, узяти Уламка…
Якось занадто легко все виходило. Випадок, дурниця, Бесіда з долею, що відступає й поступається, збіги, легковірна Шулма… Ой, не вірив я, що вислухавши джир і вразившись Ченовому вигляду й мені із Дзю, шулмуси миттю кинуться Ченові в ноги й понесуть нас на руках через Кулхан! А Дикі Леза – ті взагалі джир не чули, на Асмохат-та їм блискати й… он, гудуть здивовано! Хіба наше облаштування табору справило на них враження, та на самій лише майстерності Звитяжця у Шулму не в’їхати!..
Не та земля – Шулма… і вже тим паче Джамуху Восьмирукого й Чинкуеду, Змію Шен, нам ані виглядом, ані казками не вразити. І взагалі – те, що весело починається, зазвичай закінчується зовсім не весело.
…думаючи про своє, я й не помітив, що Діомед уже якийсь час мовчить, і Асахіро мовчить, і шулмуси мовчать – але не так, як Діомед із Асахіро, а якось дивно – і Фаріза не терзає відбитий у бою кобиз; і мовчання це спільне мені дуже не сподобалося.
Потім рудовусий Джелме голосно й виразно щось викрикнув, і діти Ориджа підвелися – всі, хто мав сили підвестися – й розійшлися в різні сторони, утворюючи неправильне коло випадів із десять у поперечнику.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шлях Меча» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III Шулма“ на сторінці 22. Приємного читання.