Розділ «Книга III Шулма»

– І що ти їм сказала, грозо степів?

– Сказала, що весілля у вас незабаром… ось, мовляв, і звикаєте до родинного життя. Здається, на них це справило незабутнє враження…

«А звісно, вони ж не знають, що таке Бесіда! Для них це – бій, бій на смерть…»

– Враження – це добре, – задумливо проказав Дзютте, вислухавши зміст розмови в моєму викладі. – Враження треба справляти й усіляко підтримувати… найперша заповідь будь-якого блазня.

І він багатозначно замовк.

І тут до Мене-Чена дійшло, що насправді хотів сказати Уламок.

І ми зробили все необхідне, щоб це дійшло й до всіх інших. А вони, ці інші, виявилися надзвичайно тямущі – хоч Звитяжці, хоч люди – і негайно взялися за справу.

Для початку ми перебралися за пагорб самі – до речі, там виявився гайок хирлявих і горбатих дерев, що було й справді до речі – і перегнали туди ж шулмусів, перевізши тяжкопоранених і Дикі Леза на полотнищах наметів, розтягнутих між безвідмовними конячками. А далі ми взялися за діло. Ми ставили намети, перев’язували рани, готували їжу…

Але як!

Я-Чен бачив, як, бо безпосередньо у виставі участі не брав, розташувавшись на пагорку й збоку спостерігаючи за тим, що відбувається.

…за тим, як Матінка Ци й Чин старанно перев’язують шулмусів заново, а могутній Ґвеніль у руках Фальґрима із застрашливим свистом відтинає зайві смуги тканини перед самим носом білих, як молоко, ориджитів – і Фальґрим із кожним ударом кривляється, начебто й справді зібрався повідрубувати нещасним голови, а заодно й усі інші частини їхніх тіл, які йому чимось не до смаку.

…за тим, як Вовча Мітла разом із усе тією ж Чин підхоплюють на зубці мотузки для наметів, сплутані в один вузол, і витонченим кидком переправляють Косові, чий Сай усіма трьома рогами розплутує це неподобство, верещачи від ретельності.

…за тим, як Бронзовий Жнець завиграшки смугує підвішені перед ним стрічки сушеного м’яса, і ті однаковісінькими скибочками сиплються в підставлений казан.

І Звитяжці, й Придатки поступово добирали смаку. Мов із нічого, на рівному місці, менше ніж за годину постав табір, виросли намети, у казанах закипіла «шурпа за родинним рецептом Анкорів Вейських», і хтось уже встиг спорудити примітивну конов’язь, у яку одразу ж зі свистом устромилися на рівних відстанях один від одного всі дев’ять ножів Бао-Гунь – Ніру метала їх лежачи, бо була поранена в обидві ноги, але ножі лягли точно туди, куди й мали лягти.

Емрах здоровою рукою, непомітно сичачи від болю, накинув на ножі згорнуту в кільця упряж і поводи кількох коней.

– Дожилися! – пробурчав крайній ліворуч ніж. – Щоб на мене – і отаку капость вішали…

– Терпи! – повчально обірвав його інший ніж, певно, старший у родині. – Якщо Вищий Дан Ґ’єн наказав – отже, він знає, що робить…

Я дуже сподівався, що так воно і є, але до кінця в цьому впевнений не був.

Час від часу виникали суперечки й сварки. Виникали вони однаково й закінчувалися одним і тим же. Приміром, Шпичастому Мовчунові здалося, що Но-дачі не ідеально зрізав верхівку стійки, про що Ґердан із властивою йому ваговитою прямотою й заявив. Но-дачі, природно, образився, у боргу не залишився, і якийсь час обидва грізно брязкали один об одного, висікаючи іскри – а потім, як ніде нічого, розреготалися, вляглися на плечі Коблана й Асахіро і пішли, мирно розмовляючи, до купи припасів, яку слід було розібрати.

Тьмяні з батинітами підняли на ноги дюжину міцніших шулмусів і пішли з ними до місця бою. Повернувшись години за півтори, вони розповіли, що наказали шулмусам копати могилу уламками їхньої ж таки зброї – мовляв, нехай мертві самі ховають своїх мерців. Я на мить уявив Чена, що риє могилу трупом мене, і здригнувся від витонченої фантазії шанувальників Прихованої Таємниці.