Розділ сімнадцятий Поцілунок для Естер Шацької

Клим відчув, як раптом зомліли й похололи кінчики пальців.

Не стримався — стукнув рукою по краєчку столу, ніби ставлячи крапку в цій частині розмови.

— Пані Естер… — повітря забракло, в горлі де не взялася грудка. — Пані Естер…

— Прошу? — Її, як і Шацького, здивували раптові зміни Климового тону.

— Як ви сказали? Повторіть ще раз. Про Агнелю. Ось щойно…

Йозеф та Естер перезирнулися.

— Той, хто убив ту дівчину, хотів убити саме її. Таку, якою вона була, — промовила пані Шацька.

— Агнеля мала таємне життя. Але — не подвійне. Вона завжди лишалася собою. Подобалося це комусь чи ні. Її знищили саме за це. Вбили Агнешку Радомську, й тільки її.

Збоку могло скластися враження — Клим говорить сам до себе.

— Та це ж очевидно, — обережно сказав Шацький.

— Ні.

Кошовий підвівся, поправив краватку, розправив плечі.

— Шацький, ви дозволите поцілувати вашу дружину?

— Кому? — не відразу второпав Йозеф.

— Мені. Я не стримаюся, так хочу подарувати цілунок пані Естер. Вона щойно ніби промила мої очі. Я здогадався.

Шацький так само підвівся, вважаючи на серйозність моменту. Сприйнявши це як дозвіл, Клим обійшов стіл, підступив до Естер, котра досі нічого не розуміла, і, нахилившись, торкнувся губами її щоки.

Дружній поцілунок.

У сини їй не годився, хіба в молодші брати.

Естер уперше на пам’яті Клима зніяковіла й навіть ледь зашарілася.

— Та годі вже, пане Кошовий. За що це така увага… Від Шацького не дочекаєшся…