Розділ сімнадцятий Поцілунок для Естер Шацької

— Чому?

— Чоловік та жінка в неділю на прогулянці говорять про вбивства, справжні та ймовірні.

Дана посміхнулася:

— Пане Кошовий, за інших обставин ми б не запізналися. Хіба ні?

— Ваша правда, — кивнув Клим, посміхаючись. — Нічого не скажеш, підловили ви мене. Вивели на чисту воду.

— А скажіть, ось ви могли б зацікавитися мною просто так, без такого сумного приводу? — раптом запитала вона.

Це заскочило. Навіть віко від несподіванки смикнулося.

— Ви ставите мене в незручне становище, пані Дано.

— Чому? Хіба питання складне?

— Навпаки. Ви — чудова, мила приваблива дівчина. З вами цікаво, і тут — не перебільшення. Справді, щойно зникне привід, я не знатиму, як можна зустрічатися з вами надалі.

— Хіба чоловікам та жінкам заборонено зустрічатися? Хіба ми не знайдемо, про що говорити?

Її слова заганяли Кошового в глухий кут. Виглядало, він мусив виправдовуватися. Хоч не знав, за що, в чому його провина.

— Звісно, знайдемо. І я мав би за честь запросити вас наступного разу на прогулянку просто так, без приводу. Проте, пані Дано… Як би вам пояснити… Ви — помічниця Агнешки Радомської, доньки мільйонера, власниці салону, вілли, автомобіля…

— Була, — вставила вона.

— Так, були. Панни Агнелі вже немає. Ви — є. Світ, у якому ви оберталися й далі обертаєтесь, теж є. Він не перетинається з тим, у якому звик жити я. Й коло спілкування, ваше чи ваших знайомих, тобто — звичне вам коло, розширюється в останню чергу за рахунок управителів маленьких нотаріальних контор. Або — за рахунок пересічних містянок, котрих ми з вами бачимо щодня, чиїми послугами користуємося, але — не помічаємо. За інших обставин, пані Дано, ми б навіть не помітили одне одного. І, даруйте за прямоту, жоден із нас нічого б не втратив, не знаючи про існування одне одного. Згодні? Зрозуміли, що маю на увазі?

Дана, погоджуючись, кивнула.

— Усе це так, — сказала, трохи помовчавши. — Хоч ви багато чого не знаєте й дуже помиляєтесь, говорячи про різні середовища. Люди є ближчими одне до одного, ніж вам здається. Й не завжди є тими, за кого себе видають. Незалежно від кола постійного спілкування.

— Тут ви праві. Готовий погодитись, — визнав Кошовий. — Бачите, нам багато чого є сказати одне одному. Вважайте, заклали ґрунт подальших зустрічей.

— Лиш будьте активнішим, — мовила вона, і Клим не зовсім зрозумів, жартує вона чи серйозно.

— Обіцяю. І тепер давайте все ж до справ.