Розділ сімнадцятий Поцілунок для Естер Шацької

— Отже, знову справи, — Дана зітхнула.

— Від них нікуди, — тепер паузу витримав Кошовий. — Пані Дано, мені не дає спокою ота наша розмова, остання. Ви натякнули — шукайте чоловіка.

— Звичніше звучить «шукайте жінку».

– І я про це. Мені, на вашу думку, можна довіряти?

— Хтозна, — знизала вона плечима. — Щось, почуте від мене, поки ніде широко не йде. З чимось ви пішли в поліцію, та не сказали, від кого почули. Мою приватність оберігаєте. Отже, поки довіру виправдовуєте.

— Дякую. В такому разі, може, підкажете, до кого з чоловіків варто придивитися.

— Ви про що?

— Нагадати розмову? Ви натякнули…

Дана жестом зупинила його:

— Не треба. Пане Кошовий, ви вимагаєте від мене неможливого. По-перше, я не можу розкрити вам імена всіх тих осіб, котрі бували разом із Агнелею та навіть окремо від неї на тій віллі. Є етична межа, є межа приватного. Її я ніколи не переступатиму. А по-друге, пане Кошовий, я можу знати не всіх. Так, була довіреною особою Агнелі. Але й мені вона не всі свої, тим більше — чужі, секрети довіряла. Прошу більше не повертатися до цієї розмови, якщо бодай трохи мене поважаєте.

Від неї враз повіяло дивним холодком. Він таки справді мимоволі зачепив болючі струни.

— Як скажете.

— Проте ви можете стати на вірний шлях, — говорячи, Дана дивилася перед собою. — Коли вже мова про чоловіків… Не слід забувати про того, в чиєму житті сама Агнеля була важливою людиною.

Тепер повернула голову, аби побачити реакцію.

— Ви про кого?

— Тато. Леон Радомський.

Кошовому враз забракло повітря.

— Пані Дано… Ви вважаєте… ладні припустити…

— Я нічого не припускаю, — відрізала вона. — Вас цікавлять усі думки. В мене є й ось така.

Шацький зрадів його появі.