Розділ дванадцятий Прийшов із миром

— Вечір добрий, пані Магдо, — він торкнувся рукою краю капелюха й замовк, чекаючи, як вона реагуватиме.

— Ви що собі дозволяєте? — сухо, з загрозливими нотками в голосі, запитала вона.

— Лише привітався. Чимось образив вас?

— Маєте триматися від мене подалі. Якщо виникне потреба зустрітися й поговорити, я сама вирішу, де й коли. А також — у чиїй присутності, — відчеканила Магда.

— Не можна злитися так довго. Людям це не личить, жінкам — тим більше. До того ж дотепер не знаю до пуття причину вашого гніву й відомого мені ультиматуму.

— Досить клеїти дурня, пане Кошовий. Все ви чудово розумієте.

— Хай так, пані Магдо. Залишаю вам право вважати мене тим, ким ви хочете мене вважати. Але я прийшов сам і прийшов з миром. Нам треба переговорити.

— Мені нічого не треба від вас. Крім того, аби ви трималися подалі.

— Вислухайте мене, пані Магдо, — вперто правив своє Кошовий. — Ви можете не міняти свого ставлення до мене. Навіть маєте на це повне право, бо самі його собі дали. Одначе мова піде про панну Агнелю.

На лице Магди набігла густіша тінь.

— Ви знову за своє? Я просила… ні, я попереджала вас, пане Кошовий…

— Вам краще мене вислухати, — переривання виглядало не зовсім увічливо, та Климові лишалося все менше часу на дурні порожні церемонії. — Інакше мені доведеться йти з цим до комісара Віхури просто зараз. Він не приватна особа, на відміну від нас із вами. Напевне дасть справі хід, відтак широкого розголосу не уникнути. Поки йому це вдається.

— Ви про що?

— Пані Магдо, пан комісар, незважаючи на ваші давні стосунки та глибоку повагу до вашого покійного чоловіка, навряд чи розповів вам про сліди від батога на тілі панни Агнелі. Я правий?

Очі Магди звузилися. Хотіла сказати щось ядуче — передумала, погляд знову став звичайним, навіть майнули зацікавлені вогники.

— Ви щось знаєте, — це було не запитання, вона зробила висновок.

– І ці знання змушують глянути на справу під іншим кутом, — сказав Кошовий.

— Гаразд. Мені цікаво. — Магда помовчала. — Так, ви праві. Я нічого не знаю про сліди на тілі нещасної. Мабуть, не мусила, бо це ж поліцейське розслідування. Звідки знаєте ви?

— Так ви ж не так давно самі нагадали: я даю раду в подібних справах.

— Ходімо до ресторану.