Розділ «Повість п’ята. Роду «Худого», татарський бранець, козак, отаман, наказний гетьман, боярин, державний злочинець»

Поневіряння Марини Юріївни «по городах и весях» Московської Русі все ще тривало: Москва, Ярославль, Тушино, Калуга, Тула (правда, недовго) і ось тепер Коломна...

В Коломні (вірячи, хоч надія й кволою була, що це остання її перекочівка перед в’їздом до Москви) вона облаштувалася ґрунтовно, з усіма зручностями і, судячи по всьому, збиралася там бути довго.

Коломна була головним пунктом на шляху з Рязані до Москви, і нею опікувався проводир ополчення Прокопій Ляпунов — це було Марині на руку.

Коломна однією з перших пристала до руху по звільненню Москви, що тоді почав зароджуватися, і стала місцем зібрання значної частини ополченців. Там і вирішено було поселити Марину Мнішек з сином — під захистом людей Ляпунова та козаків Заруцького. До того часу, поки ополчення не вирішить свою головну задачу — очищення від іноземців Москви, а вже потім буде вирішуватися питання про обрання нового царя. На щастя Марини, крім Заруцького, її підтримував і Ляпунов. Він частково — правда, лише частково, але й це щось важило, — визнавав права її сина Івана на російський престол. («Погодився Ляпунов рязанський частково, погодиться й повністю», — заспокоював царицю Заруцький.)

У Коломні вибрали найбезпечніше місце, яке до всього було зручно й охороняти, — тамтешній кремль.

У кремлі («Жаль, що не в Московському», — не без гумору казала Марина) і поселили царицю.

За свідченням «Піскаревського літописця», Коломна на той час стала мовби удільним центром Марини Мнішек та її сина.

Облаштували там її, як уже мовилося, ґрунтовно (у крайньому разі так, аби вона нарешті відчувала і захист, і твердий ґрунт під ногами), як царицю. І не тільки з приближеними, а й увесь — а він на той час дещо розрісся — її двір, до складу якого увійшли навіть руські боярині та дворянки.

«А была за нею Коломна вся, а чины у нее были царския все: бояре, и дворяне, и дети боярские, и стольники, чашники, и ключники, и всякие дворовые люди. А писалася царицею ко всем боярам и воеводам. А боярыни у нея были многия от радные и мать Трубецкого князя Дмитрия была же».

І далі літописець зазначає, що «у Заруцково же с казаками бысть з бояры и з дворяны непрямая мысль: хотеху на Московское государство посадити воренка калужского, Маринкина сына; а Маринка в те поры была на Коломне».

Оскільки й самому Заруцькому з козаками це було не просто зробити, він і почав гуртувати навколо себе та Марини дворян, дітей боярських та посадських мешканців з містечок Московської держави, аби гуртом посадити сина Марини Мнішек — вона ж вінчана і коронована цариця російська! — на престол.

Марина нарешті могла заспокоїтись. І навіть повірити, що не все ще втрачено. Вона в статусі російської цариці, Коломна — її тимчасова столиця, у неї свій, царський двір — що ще треба? Царствуй в очікуванні ще кращих часів і бережи сина.

І життя її в Коломні (хоч і не на довгий час) було справді царським. Та ще під захистом дворян Ляпунова і козаків Заруцького! Чи не так, як у пушкінській «Казці про рибалку та рибку», — пригадуєте:

Старичок к старухе воротился.

Что ж? Пред ним царские палаты,

В палатах видит свою старуху,

За столом сидит она царицей,

Служат ей бояре да дворяне,

Наливают ей заморские вина;

Заедает она пряником печатным;