Розділ «Повість п’ята. Роду «Худого», татарський бранець, козак, отаман, наказний гетьман, боярин, державний злочинець»

Москва була взята чи не в кільце. Польський гарнізон почав відходити до Кремля під натиском ополченців і там, врешті-решт, був заблокований. Всього ж у Кремлі було оточено близько трьох тисяч поляків та німецьких найманців. Почала відчуватися гостра нестача продуктів, води.

Але тут з боку Вязьми до Москви підійшов із своїм вій­ськом, що нараховувало до дванадцяти тисяч чоловік, Ходкевич. Гетьман велів відправити в Кремль обікладеним полякам 400 возів з продуктами, але так і не зміг виручити від голоду своїх співвітчизників.

І тоді князь Пожарський організував загальну контратаку, в результаті якої військо Ходкевича, зазнаючи великих втрат, змушене було відступити.

27 жовтня 1612 року, позбавлений підтримки зовні, повністю вичерпавши запаси продуктів та пороху, польський гарнізон здався на милість переможцям. Король Сигізмунд III, який спішив на допомогу полякам у Москві, дізнавшись про їхню капітуляцію, повернув назад.

(Пізніше ті, хто пережив облогу та голод і вцілів, згадуватимуть із жахом, що поляки в Кремлі, обложені з усіх боків, використовували в їжу котів та собак (траплялися й випадки канібалізму), «смакували» шкури та паски, жи´ли від луків, їли траву, сіно, все, що міг прийняти шлунок. Багато поляків тоді повмирали з голоду.)

В жовтні керівники ополчення, яке повністю звільнило Москву, розіслали у всі руські воєводства грамоти про скликання Земського собору, на якому мали вибрати царя...

Ні посадський чоловік Кузьма Мінін, ні тим більше князь Дмитро Пожарський, хоч і звільнили Москву, але на верховні посади у зв’язку з цим претензій не висловили. Не кажучи вже за трон, що тоді був незайнятий, як би то на їхньому місці могли вчинити інші визволителі батьківщини. Ми, мовляв, звільнили царство, нам і царями по праву бути. А перед цим неодмінно затіяли б боротьбу ще й між собою — кінця б смуті тоді не було! — за все той же трон, котрий на той час на Русі був «нічий». Ні і ні. Вони просто зробили своє, не розраховуючи навіть на вдячність потомків, не кажучи вже про сучасників. Те, що не кожному дається: зібрали народну силу, звільнили батьківщину, зібрали Земський собор, аби він вибрав царя — не з них двох. Хоч князь Пожарський на престол і міг би претендувати. Належав він до давнього, з часом, правда, збіднілого княжого роду. Царську службу розпочав рано. Перший бойовий досвід отримав на південному прикордонні в сутичках з кримськими татарами. І все ж «худородність» його була причиною того, що в «малих» воєводах він став ходити лише у 30 років.

Після звільнення Москви, під час якого він — як і Кузьма Мінін — проявив особисту звагу і був тяжко поранений, отримавши від нового царя боярський титул, служив воєводою в Новгороді, потім керував приказами у Москві, а в 1618 році очолив захист Москви від військ польського королевича Владислава та запорожців гетьмана Сагайдачного.

За свій подвиг він матиме більше, аніж царський трон, — стане найпопулярнішим національним героєм Росії. Разом зі своїм соратником купцем Кузьмою Мініним. Це про них та їхній ратний подвиг складуть на Русі народні пісні:

Поднялися те добры молодцы,

Поднялися те Руси верные,

Что Пожарский князь с купцом Мининым,

Вот два сокола, вот два ясные,

Вот два голубя, вот два верные,

Поднялися вдруг, пустилися,

Пособиравши рать, рать последнюю...

Мініну, котрий теж отримає боярський титул, буде встановлено пам’ятник в Нижньому Новгороді, а в Москві (своє життя він завершить невдовзі після тих подій, що прославлять його на віки, у 1616 році) на Красній площі — спільний з князем Пожарським.

Дмитрій Пожарський надовго переживе свого соратника Мініна і помре в Суздалі, де його поховають у 1642 році. Там йому буде встановлено пам’ятник — як Мініну в Нижньому Новгороді.

У 1818 році вони обидва — Мінін і Пожарський — стануть на постаменті в Москві на Красній площі — пам’ятником Івана Мартоса. Хоч і через 200 років, але Росія віддячить своїм визволителям.

І пам’ятник їхній буде першим пам’ятником у Москві, поставленим не на честь царя, а на честь народних героїв. (Нині входить до числа ста великих пам’ятників світу.)