Чуткам вірили і чинили згідно з тим, що комусь вчулося.
В отамана Заруцького в числі інших були і такі улюблені поговірки: дуба смаленого правити. Себто говорити нісенітницю.
І друга: не знаєте ви смаленого вовка. Іншими словами: не зазнавали ви ще труднощів, не зустрічалися зі справжньою небезпекою (стріляними вовками він називав тих, хто багато пережив, отримав гарт і був далебі витривалішим за інших).
Казав Заруцький астраханцям (у відповідь на їхні звинувачення, звернені до нього):
— Я — страховисько? Сатана в образі людини? Ех ви, наївняки! Простачки! Не бували в бувальцях. Якщо мене ви так називаєте, то не бачили ви ще справжнього смаленого вовка!
Астраханці, як покаже майбутнє, і справді тоді ще не бачили смаленого вовка. Вони й не підозрювали, що оголошений ними сатанаїлом отаман Заруцький і в підметки не годитиметься майбутньому сатані, який теж під личиною козацького отамана-«государя» прийде й захопить їхнє місто. Правда, це станеться через півстоліття по тому.
Коли астраханські воєводи почнуть збирати для відсічі військо, Степан Разін (а його загін вже тоді нараховував до десяти тисяч шабель, воно було поділено на тисячі на чолі з тисяцьким та сотні на чолі з сотниками), співатиме, йдучи до Астрахані:
Уж и чтой-то это, братцы,
Мне тошным-тошно,
Мне сегодняшний денек
Да грустненько?
Уж я в Астрахань зайду —
Выжгу, вырублю,
Астраханского воеводу
Я под суд возьму...
Він і справді «зайде в Астрахань», усе там випалить і вирубає, як і обіцяв, посилаючись на свій настрій, що йому, мовляв, «тошным-тошно».
Коли підходитиме до Астрахані, у природі буде зловісна призвістка: зашумлять раптом дощі з градом, стане холодно, а коли хмари нарешті трохи розійдуться, в небі веселковим цвітом заграють три стовпи — над ними будуть кола на кшталт вінців.
— Бути біді! Бути гніву Божому! — хреститимуться охоплені жахом люди, вплутуючи Господа в бунт козацький.
За допомогою астраханських зрадників Стенька легко захопить місто, і почнеться тоді несусвітна різанина.
Півтисячі люду буде страчено за вказівкою бунтівного отамана: одних рубатимуть мечами, інших бердишами, ще інших колотимуть списами — кров людська невинна струмками потече міськими вулицями. Силоміць покозачені, астраханці змушені будуть здійснювати обряд присяги «великому государю і отаману Степану Тимофійовичу, войску служить і зрадників виводити».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марина — цариця московська» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повість п’ята. Роду «Худого», татарський бранець, козак, отаман, наказний гетьман, боярин, державний злочинець“ на сторінці 20. Приємного читання.