Розділ «Повість п’ята. Роду «Худого», татарський бранець, козак, отаман, наказний гетьман, боярин, державний злочинець»

— Як ти мене гарно назвала — Іванко, — аж розквітнув отаман і вже відкрито дивився на неї закоханими очима. — Ти ж моя Маринка... Звідки ти знаєш таке ім’я, як Іванко?

— Від няні своєї, від бабці Софії, яка живе нині в Самборі, най здорова буде! Вона часто мені співала одну пісню про Іванка, що я й запам’ятала... — посміхнулася крізь пелену суму. — Хочеш, я тобі її заспіваю?

Не чекаючи, що він скаже, тихим, але приємним голосом повела:

Ой чорна я си, чорна,

Чорнява, як циганка.

Чом си полюбила,

Чом си полюбила

Чорнявого Іванка?

І раптом Іван Заруцький, підкрутивши чорного вуса, хвацько підхопив:

Марусе ти, Марусе,

Люблю я твою вроду,

Люблю дивитися,

Люблю дивитися,

Як ти ідеш по воду.

І обоє вони, не змовляючись, у два голоси, що так злилися в один, заспівали, закохано дивлячись одне на одного:

У полі два дубочки,

Обидва зелененькі,

Ми ж так і паровані,

Ми ж так і паровані —

Обоє чорнявенькі...