Розділ «Повість четверта. «Моя пташко любименька, вір мені, моє серце, коханнячко моє...»»

Дев’ять днів суцільних радощів у Кремлі, в його Грановитій палаті та в покоях Великого палацу.

Життя людське занадто коротке, аби жити нудно, вважав Дмитрій.

Колись з медом, що став символом чогось солодкого, його еталоном, приємного й найбажанішого, у слов’ян пов’язувалося найкраще життя.

Дмитрію випало цього щастя — медового місяця — всього лише дев’ять днів, що їх він відгуляв сповна. Як начеб востаннє, що так і станеться.

— Веселому — свій час, — бувало, казав цар. — Як і праці. Сьогодні у мене веселощі медові, завтра праця полинова.

Праці у нього завтра вже не буде — як і самого завтра.

А ще молодий цар, бувало, частенько казав:

— Я не хочу показати підданим, що я їх боюся, що в мене страхи, а тому, боячись їх, я, мовляв, їх і пригнічую. Ні і ні! Зрештою, я підданим дав волю, хай роблять, що хочуть, але в рамцях законів. Якщо я їм потрібний, хай терплять мене. Ми разом мусимо йти до Європи. Русь дрімуча має стати Руссю цивілізованою, де діють закони, а не самодурство новітнього Грозного, мого батенька.

В цьому й полягала його головна похибка. Русь не любить (і ніколи не любила ні до нього, ні після нього) царів, які підданим дають волю. Русь любить лише такого царя (і до нього так любила, і після нього), якого вона боїться, який заливає її кровію великою — як заливав той же Іван Грозний!

До всього ж у Дмитрія не було досвіду лідера, або царя, що так необхідний людині, яка зважилася керувати Росією, — що тоді, що тепер. (Як казав герой однієї радянської кінокомедії: «От ви говорите: цар, цар!!! А ви думаєте, нам, царям, легко? У всіх два вихідні, а ми, царі, працюємо без вихідних».)

Це — гумор. Реальність, звісно, інша, але не така вже й далека від слів героя згадуваної кінокомедії: думаєте, нам, царям, легко?

Не було у Дмитрія досвіду царя, без чого, як уже зазначалося, царювати — та ще на дрімучій Русі — було непросто. (А втім, і тепер теж.)

Сказав же якось президент (теперішній цар) Російської Федерації: той, хто хоч раз напився крові, вже не зупиниться, якщо не дати йому, як треба, в рило!..

ДАТИ В РИЛО.

Знамениті слова і, головне, підходять що до минулого, що до сьогодення, підійдуть і до майбутнього.

ДАТИ В РИЛО!!!!

Сиріч у пику. Або ще (даруйте за жаргон) — у морду!

Чи більш літературне — по фізіономії.

Так ось Дмитрій не вмів нікому дати в рило (у пику-морду, у фізіономію, або ще як руські казали і кажуть: по мордасям!). Не вмів і, на свою біду, гадав, що це не входить в обов’язки царя — гай-гай, як він катастрофічно помилився!

Тому й погорів — на одинадцятий місяць свого аж надто м’якого царювання, цивілізованого, демократичного, європейського. Користуючись мовою сьогоднішнього президента російського: не давав у рило.