Розділ «Повість четверта. «Моя пташко любименька, вір мені, моє серце, коханнячко моє...»»

Микола Дальський — син царевича Олексія, «коронувався» у 1997 році як «Микола III».

Олексій Брумель — називав себе регентом дому Романових, пропонував оголосити царем Єльцина або Солженіцина, а потім оголосив царем самого себе.

Інші європейські самозванці

Алексіс Брімейєр — принц Анжуйський Дураццо Романов Долгорукий де Бурбон-Конде.

Майкл Роджер Лафосс — претендент на трон Шотландії як потомок по лінії Стюартів.

Еухеніо Ласкорз — мешканець Іспанії, оголосив себе спадкоємцем Палеологів.

Хільда Толедано — ніби дочка Карлуша I Португаль­ського.

Пьєр Плантар — оголосив себе спадкоємцем Меровінгів.

Самозванці Сходу

Ходзьо Соун — самозванець, який оголосив себе аристократом з дому Ходзьо...

За Лжедмитрія II в Росії з’явився Лжепетро, родом муромець, незаконний син «посадської женки», згадуваний Ілейка, який до того ходив з бурлаками по Волзі. Він і назвався царевичем Петром, буцімто сином царя Федора Івановича. І навіть було зібрав своє військо, але був розбитий і страчений.

Однак це не зупинило самозванців. У часи Василія Шуйського з’явився в Астрахані «царевич» Августа, потім «князь» Іван. З’явився й третій царевич Дмитрій, який назвався онуком Грозного (від царевича Івана), у заволзьких степах вигулькнув «царевич» Федір Клементій. За ним Савелій, Семен, Василій, Єрошка, Гаврилко, Мартинко — всі буцімто сини царя Федора Іоанновича.

Але з усієї цієї братії прославився і дечого навіть досягнув лише Лжедмитрій II.

Хто він був насправді — невідомо. Всі, хто знав першого Лжедмитрія — царя Дмитрія Івановича, — дружно засвідчували: другий самозванець аніскілечки не був схожим на першого — ні зовнішністю, ні характером. Це була досить брутальна людина, неосвічена, темна, жорстока і хитра. Хоча — й бувала в бувальцях. За характером і складом душі — авантюрист. І авантюрист вельми здібний, наче для цього й народжений — цього в нього не відбереш.

Володів і артистичними здібностями. Як тоді казали — лицедій. І лицедіяв добре. Хоча зовні це був мовби неохайний молодик (за своєю зовнішністю він не слідкував), нечепурний (казали, некукібний), з маленьким, на перший позір простеньким і непривітним личком, з маленькими очицями, густо зарослий бородою, — лінь було голитися, тоді як цар Дмитрій, за якого він себе видавав, завжди старанно голився. Явно був недалекий, до знань тупуватий і своїм видом, як і характером, не викликав симпатій, що їх незмінно викликав до себе цар Дмитрій, симпатичний на позір, елегантний, надзвичайно освічений і розумний. Він умів триматися межи людьми будь-яких станів — від простих і до знатних — і всюди був своїм, вмів гарно співати і танцювати, був привітним, щирим і всіх вражав і підкупляв своїм умінням говорити з людьми — недарма ж у нього так закохалася Марина Мнішек. Бесідуючи з ним, вона й на мить не сумнівалася, що він за походженням високого роду. Та й не тільки Марина, Дмитрій завжди користувався успіхом у жінок — вони до нього так і липли, так і липли. Тут він навіть перебирав, вибирав. Та й усі, хто з ним спілкувався, свідчили: цар Дмитрій користувався успіхом і симпатією у всіх, з ким знайомився і з ким спілкувався, і був зело вихований, з манерами, що підкупляли навіть представниць вищого світу. По всьому видно було, що він і справді не простого роду, добре навчений і вихований — галантний кавалер.

Такому б тільки царем і бути, але... На Русі тоді потрібні були жорстокі царі, а Дмитрій був надто освіченим, добрим і м’яким. На свою біду.

Однією з перших, зафіксованих історією спроб розправитися з главою держави є спроба, здійснена 336 року до н. е., коли Філіппа II Македонського зарізав власний охоронець. Як зазначає американський історик Майлз Хадсон, наявність охорони не завжди гарантує безпеку державному діячеві або політику. Охоронці здатні захистити від зовнішніх загроз. Але відомі випадки — і їх, до слова, чимало, — коли охоронці самі замахувалися на життя тих людей, яких вони охороняли з обов’язків служби. А давно відомо: від хатнього злодія не вбережешся. Тим більше, від власного охоронця. За це й по­платився Філіпп II Македонський.

Звідтоді фізичне усунення небажаних правителів стало досить поширеним способом вирішення політичних проблем.

У 210 році до н. е. жертвою замаху — правда, невдалого, — став Цінь Ші Хуань — перший імператор об’єднаного Китаю.

Загибли насильницькою смертю і кілька римських імператорів. З них найвідоміший — Юлій Цезар, якому змовники завдали більше 40 ран...