TextBook І т. д., і т. п.!
А закінчувалися незмінними запевняннями:
«З найнижчою моєю покірливістю довіряю себе вашим ласкам...»
«Милостивого пана мого батенька найпокірніша слуга і дочка Марина, цариця московська...» (Навіть перебуваючи в статусі цариці, законно коронованій на Московське царство, так писала вітцеві, підкреслюючи в листах, що вона в першу чергу — служка свого батенька.)
«Найнижчий слуга — і це теж уже будучи царицею! — і дочка слухняна...»
«Засвідчую найнижче моє пошанування і найщиріше доручаю себе вашій батьківській ласці...»
«Найнижча слуга і дочка слухняна Марина, цариця...» — і т. д., і т. п.
А її ще й сьогодні російські джерела називають «честолюбивой и властной»... Гм-гм... І звичайно ж, стандартно титулують «авантюристкою». А яка, судячи з листів її до батька («помірна слуга і дочка слухняна Марина»), вона пройдисвітка, як ще називають авантюристів?
Такою покірною дочкою свого батька вона була й тоді, в Самборі, коли невідь-звідки взявшись у їхньому замку з’явився (не з неба ж він упав) царевич Дмитрій, якого дехто вже тоді величав збіглим монахом-розстригою. (Розстригою на Русі з давніх-давен називали служителів релігійного культу, позбавлених духовного сану, або ченців, позбавлених монашества, — саме таким і був Григорій Отреп’єв до своєї з’яви в Самборі. Хоча в принципі його ніхто не розстригав, він сам, кинувши своє монашество, перебіг у Литву, а потім і в Польщу — себто розстригся. Але в народі за ним назавжди закріпилося оте зневажливе: розстрига!)
«Де-не-десь, у якімось царстві, жив собі цар та цариця, а в них були три сини, як соколи... Дійшли літ, — час їм женитись...»
І подалися вони шукати собі царівен...
От і вона чекала такого парубка-царевича, який приб’ється в пошуках жони до них у Самбір і візьме її собі за царицю. А чого? У казках все можливе, у казках навіть жаба і та царицею стала...
Казка так і називається: «Царівна-жаба». Їй бабуся Софія розказувала.
І ще бабуся Софія — а вона була з місцевих — знала, як це робиться.
— Був у царя син. Захотів він женитися. Ходить сумний, а цар питає:
— Чого ти, синку, такий сумний?
— Женитися хочу.
— То женись.
— А дозволиш взяти, кого я схочу?
— Дозволю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марина — цариця московська» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повість перша. Самбір. У замку королівського старости“ на сторінці 8. Приємного читання.