TextBook І справді той леґінь простягував їй квітку з полонини — їх там!
— Чічка, чічка, наша карпатська чічка, — казав, посміхаючись, чорноокий парубок, стрункий і гарний станом. — Та не проста, а — чарівна. Що панночка графиня забажає, те чічка й виконає...
І заспівав:
— Ой, чічко, ти, сі чічко...
Марина взяла квітку і, чітко вимовляючи слова мови, якою з нею завжди гомоніла її няня Софія, проказала:
— Ой, чічко, ти, сі чічко...
— О, то панночка вже як наша, — захоплено вигукнув парубок (але ж і гарний який, Маринка аж червоніла, як на нього дивилася). — Най будеш ти здорова й щаслива у Карпатах наших, гарна, як сама чічка!
І Маринці здалося, як узяла ту квітку, звану чічкою, що саме тоді вона, хоч і належала до іншого народу, як тамтешній люд, відчула, що це ж і її батьківщина, де вона народилася і під сонцем якої зросла й розквітла... Справді, як ця чічка...
А молодий леґінь, котрий подарував їй чічку, збив крисаню набакир і пішов, наспівуючи сам собі:
«Ой, Марічко, чичири, чичири, чичири,
Розчеши ми кучері, кучері, кучері».
«Я би тобі чесала, чесала, чесала,
Коби мамка не знала, не знала, не знала.
Мати буде дивити, дивити, дивити,
Як ся буду ганьбити, ганьбити, ганьбити».
І довго-довго Маринці вчувалася пісенька того леґеня, котрий подарував їй чічку.
Ой, Марічко, люблю тя, люблю тя, люблю тя...
І вона ще й заздрила невідомій Марічці, яку леґінь любив, а її ще ніхто не любив і ніхто їй так гарно, до сердечного щему не співав...
Бабця Софія аж руками своїми маленькими та сухенькими сплеснула, як побачила в неї карпатську квітку.
— Чічко ти моя, чічко, — ласкаво казала. — Будеш ти й справді здорова і гарна, як наші чічки з полонин...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марина — цариця московська» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повість перша. Самбір. У замку королівського старости“ на сторінці 4. Приємного читання.