Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Напівзаплющивши очі, Джеймі дослухався до розмови — до розмови англійською, — з якої розумів кожне слово. От тільки розуміння більше не дивувало його. Чи то пак воно дивувало, та поза тим було щось іще — нове химерне відчуття, яке, шокуючи, глушило решту вражень. Макаці здавалося, наче він знає, про кого розмовляють товстолобий ґевал і русявий вилупок, який спускав його в шахту. Джеймі слухав чоловіків і почувався так, ніби все життя був знайомий із близнюками, про яких вони говорили.

— Я зараз міркую над тим, чи не могли вони пристосуватися, — правив далі Тимур. — Це малоймовірно, але якщо припустити…

— Фелла, — Ріно підняв підборіддя та дивився кудись понад головою Тимура. Голос південноафриканця став водянистим і холодним.

Сутінки крізь вікно вповзали до кімнати.

— Що? — українець обернувся. Його очі розширилися настільки, що, здавалося, ще трохи і вискочать з очниць, покотившись щоками донизу. Тимур підстрибнув, мовби під ним розпрямилася пружина, і за мікроскопічну долю секунди опинився за диваном, на якому сидів ґевал.

Знадвору крізь вікно хтось зазирав до вітальні. Довкола невиразного овалу обличчя на шибі проступали чіткі контури долонь.

— Це він… знову… — прохрипів Тимур. Українець боявся, що збожеволіє від страху. Раптово всі роздуми про те, що боти не могли вижити без людей, здалися йому придуркуватими та наївними.

Наступної миті Ріно Ґроббелаар зірвався та, ледь не висадивши вхідні двері, рвонув на вулицю.

LXXXIX

П’ятниця, 23 січня, 19:45 (UTC –4)

Міжнародний аеропорт «Ель-Лоа»

Калама, Чилі

Гостроносий С-37А приземлився на смугу 28L і підкотив до термінала. Зі скляної будівлі витикалися три довгі сірі рукави, біля одного з яких стояв «Boeing 737» компанії «LAN Chile», готуючись прийняти пасажирів, що летіли до Сантьяго. Навколо авіалайнера з характерним насичено-синім хвостом і сріблястою зіркою снували працівники наземних служб, закидаючи до багажних відсіків останні сумки.

Ліза, Джонні та четверо інших агентів, завдяки дипломатичним паспортам, без затримок пройшли паспортний і митний контролі. На величезній, розрахованій на шістсот місць автомобільній стоянці, що витягнулася перед аеропортом, на них чекав новенький мінівен «Nissan Elgrand» чорного кольору з дворівневими фарами та воістину королівською решіткою радіатора.

— Шестимісний, тридверний, із 3,5-літровим двигуном і… — Джонні Лонґбоу, сяючи, підняв указівного пальця, — …повнопривідний.

Ліза Торнтон звела брови, але не втрималася і шпигнула колегу:

— Феноменально, Джонні! І чому я думала, що тебе тримають у ФБР лише через колір очей і волосся?

— Бо рівень твоїх аналітичних здібностей не дає змоги формулювати більш ґрунтовні умовиводи, — парирував блондин.

Чоловіки швидко завантажили спорядження, розсілися та поїхали.

Аеропорт «Ель-Лоа» знаходиться на південному сході від Калами, відразу за межею міста. Заїжджати вглиб Калами не довелося. Через півтора кілометри на схід від летовища, за південним в’їздом у місто, розташувався чотиризірковий готель «Park Hotel Calama», де для них було заброньовано три номери.