Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Преподобний Ґроббелаар присунув диван із однієї зі спалень до вітальні. Підклавши під голову кілька подушок, він умостився таким чином, щоб краєм ока бачити вхідні двері. Тимур Коршак розклав під дальньою від входу стіною матрац, на якому Ріно провів другу половину ночі, та знесилено на ньому витягнувся. Українець почувався так, наче тіло напхали каменями, які труться об кістки та дряпають середини м’язи: боліло плече, боліли ребра та ліве стегно (ще після удару в Інституті неврології), кожен подих пропікав жаром пересохлий стравохід, немов замість повітря Тимур удихав гарячі сірчані випари. Хотілося пити, помалу думки про воду витісняли з голови думки про їжу.

(ну, що там?)

(він увесь мокрий)

(то там вода?)

(звісно, там вода)

(ВОДА)

Кожен порух щелепами супроводжувався хрускотом піску на зубах.

Джеймі Макака на кілька хвилин відлучився, а після повернення мовчки вклався, по-собачому згорнувшись клубком на краєчку матраца. Тимур зауважив, що коротун нібито пригас і висох за той час, доки вони їхали від руїн у пустелі, його банькаті очі оскляніли та ввалилися, зіниці не рухалися, сфокусувавшись на одній точці, але зрештою українець вирішив, що то наслідок утоми та голодного виснаження.

Чоловіки німували, думаючи про те, що на них чекає вночі, та дослухаючись, як за стінами хрипло посвистує пустельний вітер. Джеймі лежав із заплющеними очима, хоча, судячи з надломленого дихання, не спав. Мовчанка між ними розросталася, просочуючи невидимою гнилизною мертву сухість кімнати. Через годину після від’їзду Лаури Тимур закуняв. Йому марилося, що він знову опускає Джеймі у шахту, карлик верещить, репетує, Тимур витягує його на поверхню, але бачить, що замість лисуватої, схожої на страусине яйце голови пігмея в отвір протискується вся в складках, укрита виразками морда якогось чудовиська. Гострі ікла дряпають бетон і проіржавілу арматуру. Крізь укриті слизом губи випорскує роздвоєний язик. «Там же вода! — сахається українець. — Вода не могла зробити такого!»

(масовий викид)

(отруєно…)

(це не…)

Тимура вирвав із дрімоти спокійний, але як завжди грубуватий голос преподобного Ґроббелаара.

— Я маю тобі дещо розповісти, — не розплющуючи очей, озвався Ріно.

Тимур підняв голову, витрушуючи з голови шматки моторошного сну, що зависли перед очима, наче клубки отруйного туману, сперся на лікті й упер погляд у Ґроббелаара.

— Про що?

Здоровань розплющив очі, подивився на Тимура.

— Про те, що трапилося 2009-го, про те, що я до цього часу нікому не розказував.

Українець сів і підсунувся до краю матраца. Водночас розплющив очі Макака. У кутку лівого червонів крововилив.

— О’кей, я слухаю.